Сьогодні в рамках проєкту «Соціологічний зсередини» ми познайомимося з доцентом двох кафедр: кафедри української мови філологічного факультету і кафедри прикладної соціології та соціальних комунікацій соціологічного факультету – Романом Трифоновим.
Які дисципліни Ви викладаєте?
Студентам соціологічного факультету я викладаю одну дисципліну, називається «Практикум зі створення тексту». На філологічному факультеті я викладаю різні дисципліни. Наприклад, «Вступ до фаху», де я взагалі пояснюю студентам, де вони опинилися та чим, на мою думку, відрізняється філолог від інших людей. Також розповідаю їм про слов’янські мови, про кожну потрошку, починаючи від української і закінчуючи сербською, болгарською, македонською тощо. Я викладаю старослов’янську мову. Ми вчимося читати, аналізувати, перекладати найдавніші тексти, які створені слов’янськими мовами.
Чим важливий майбутнім піарникам та журналістам Ваш предмет?
Я думаю, щоб бути хорошим піарником та журналістом, необхідно дві речі:
1) Пробувати писати власні тексти, причому для мене важливо, щоб це були тексти відносно вільного жанру, тобто не задані якимись чіткими рамками, типу прес-реліз, а пов’язане з вільним висловленням свого погляду на життя.
2) Читати тексти хороших авторів невеликого обсягу, де людина в статті певного формату висловлює свій погляд на щось і робить це так, що при цьому проявляє власну індивідуальність.
Насправді дві речі ви повинні вміти: висловитися змістовно й оригінально, красиво й по суті; плюс виявити власну індивідуальність в суспільних рамках, у яких ви будете працювати, як фахівці.
Чи бачите Ви значні результати занять у першокурсників лише за рік?
Так, я бачу якісь, напевно, результати, але мені цікавіша сама комунікація. Я не знаю, чим вимірюється результат у цьому випадку, крім того результат може виявитися не зараз, не тут, не тепер. От коли ми з вами читаємо якийсь текст, у ньому може бути прихована цитата з Сократа. Хтось колись міг вас навчити такі цитати знаходити, це міг бути улюблений учитель, викладач в університеті, може, просто якимось чином життя так повернеться.
Тобто я не вважаю, що світ влаштований лінійно. Ваше навчання і робота, і моя робота також – це не проспект, вздовж якого ти йдеш і поступово вдосконалюєшся, а швидше якийсь такий лабіринт вуличок, як у старовинних європейських містах, у яких можна знайти приховану перлину, можна загубитися, можна навчитись орієнтуватися й водити екскурсії.
От хто вчив інстаграм-зірок постити свої картинки, відео, дописи та все таке? Хто вчив їх ставати зірками? Мені здається, це неможливо поставити на потік. І навпаки – хто навчить письменника, майбутнього класика, висловлювати свою думку так, як він вміє й більше ніхто? Вчить життя, я не претендую на великі результати прямо тут і зараз, я претендую на частину вашого життєвого досвіду, про яку ви колись скажете, що це була не найгірша частина. Мене це абсолютно влаштовує.
Як пройшло Ваше власне студентство?
Воно пройшло в цих самих стінах, а той корпус, у якому ми з вами навчаємося, ще не був університетським, коли я був студентом. Я прийшов на філологічний факультет, люблячи мови та літературу. Десь, мабуть, уже тоді розумів, що мені подобаються ті спеціальності, які допомагають людям краще комунікувати. Одна з таких речей – це мова, тому я прийшов на факультет. Думав, що, можливо, буду журналістом, був журналістом, але в результаті обрав для себе роботу викладача та редактора, тобто викладацьку та видавничу сфери.
Коли Ви почали вивчати мови?
Я вивчав потроху різні мови. У школі ми вивчаємо одну іноземну, але ті знання, які в мене є з англійської, вони, звичайно, почалися в школі, продовжилися в університеті. Хоча по-справжньому я її вивчив тоді, коли в мене з’явилася реальна практична потреба працювати з перекладами англійських текстів як редактор. Слов’янські мови я вчив, тому що мені хотілося розширити свої комунікативні простори: польську – тому що це географічно найближче, інші слов’янські – тому що це цікаво, можна щось почитати, щось порівняти й можна спілкуватися. Тому я вчив і продовжую вчити мови в міру потреби. І не можу сказати, що бачу сенс у вивчені мови, якщо для цього немає якоїсь реальної потреби, пов’язаної з твоїм власним життям. Як тільки ця потреба з’являється, мова входить у твоє життя.
Які мови Ви знаєте та на якому рівні?
На це питання відповісти складно, бо що означає «знаєте»? Вивчав я різні. Але так, щоб вести бесіду подібну до такої, яку ми ведемо з вами зараз і не мати з цим проблем, то так я, напевно, знаю польську й англійську, хоча польську я знаю краще, але англійську – теж достатньо. А так, щоб вести прості бесіди, обмінятися звичайними побутовими фразами, почитати газету зі словником, то так я знаю ще декілька мов: деякі слов’янські, наприклад, хорватську, деякі неслов’янські, наприклад, італійську. Однак вважати, що ці мови я знаю, я би не став.
З білоруською цікава історія. Вона в принципі близька до української настільки, наскільки взагалі можуть бути мови близькими. Білоруська – найближча з мов світу до української. Коли я читаю або чую білоруську, розумію абсолютно все. Там є 10-15% слів, яких немає ні в українській, ні в російській, і я їх знаю, в принципі, володію нею повно. Але з білоруською та проблема, що не виникає ситуацій, щоб ти сам мусив нею говорити. На вулиці в Білорусі майже всі говорять російською. Тому білоруську мову я дуже люблю, скажімо поезію, публіцистику білоруську дуже люблю читати. У мене є друзі, які пишуть білоруською, але самого нею говорити життя особливо не змушувало.
Чи постійно Ви користуєтесь українською?
Я побутово повністю україномовний. У магазинах, на вулиці, у транспорті я, як правило, говорю українською. Хоча не змушую себе бути на 100% україномовним. Тому я досить гнучка в мовлені людина. У сім’ї ми говоримо українською. Друзі у мене практично всі або україномовні, або сприймають мене як україномовного. У випадках, коли мені комфортно за контекстом перейти на російську, наприклад, продовжити жарт, деякі друзі кажуть: «Ну зачем, мне это не нравится, я хочу слышать от тебя украинский». Але я рідко переходжу на російську. Я україномовна людина, і це природно для мене.
Як, на вашу думку, популяризувати українську серед молоді?
Популяризація полягає в тому, що ті, хто хоче нею говорити, говорять із задоволенням, а не з обов’язком. Цим вони передають своє задоволення тим, хто нею не говорить, тобто популяризують. Плюс хороші книги, хороші переклади, хороша атмосфера, пов’язана з використанням української, радісно й без напрягу. По-моєму, це і є популяризація.
У виданні яких книжок Ви берете участь?
Я працюю над дитячими книжками давно та із задоволенням, але не тільки. Редагую найрізноманітніші книжки. Наприклад, Дена Брауна, його недавно видану книжку «Джерело». Над фентезі працюю, наприклад, перша книжка з фентезійної серії – «Тінь та кістка» Лі Бардуго. Раніше більше працював з усіляким нон-фікшном із серії «Побудуй своє життя по-новому». Зараз така література дуже популярна.
Які книжки Ви би порекомендували прочитати?
Книжок зараз так багато, що я навіть не знаю, що має прочитати кожен. Я назву 4 книжки, які за останні декілька років справили на мене найбільше враження. Над кожною із них я працював як редактор. Це такі книги:
1. Кетрін Беннер «Дім на краю ночі»
2. Донна Тартт «Щиголь»
3. Стівен Кінг «Інститут»
4. Наталія Матолінець «Керамічні серця»
Зараз я читаю серію історичних романів Артуро Перес-Реверте «Капітан Алатрісте».
Якою була ваша перша робота? Якою найцікавіша?
Я працював журналістом, трохи писав для газет. Але в тому досвіді нічого особливого не було. Найцікавіше для мене в журналістиці було радіо. Спочатку я працював на звичайному харківському обласному радіо, яке мовило в кінці 90-х через радіоточку. Новини, культурні програми готував, а потім ми з однодумцями за зразком тодішніх FM-станцій створили перший в Харкові україномовний інформаційно-музичний канал, формату сучасної FM-ки. Називалося невигадливо – «Харків 2».
Наша аудиторія була не такою великою, як хотілося б. Проте на своїй ультракороткій хвилі, 69.2 МГц, працювали в прямому ефірі, вели програми, розповідали новини, запрошували гостей і ставили різноманітну музику українською мовою. Мій досвід на радіо тривав десь два з половиною роки. Це було дуже-дуже класно. Ми всі, хто працювали тоді в ефірі, досі підтримуємо зв’язок. Це був один із найдружніших колективів, у якому я працював. Радіо – це такий досвід, який залишився на все життя.
Потім я перейшов до університету й став працювати тут. Спочатку в мене були спроби поєднувати це з якоюсь позаштатною журналістикою. Але я пішов дещо іншим шляхом і почав це поєднувати з редакторсько-видавничою діяльністю. Іноді редагую переклади мультиків, фільмів.
Які Ваші музичні вподобання?
Я не є особливо музично залежною людиною, але є певна музика, яку я люблю. Зараз моя улюблена музика – це класична італійська естрада. Наприклад, Андреа Бочеллі. Класичні хіти італійської естради, починаючи з 80-х років. Взагалі люблю естраду середземноморських країн. Цього року був на острові Крит, почав трохи слухати сучасну грецьку естраду і серйозно «підсів» на деякі речі. Скажімо, є такий виконавець Антоніс Ремос, тепер я його слухаю частенько. Люблю рок, під різний настрій. Іноді вмикаю «AC/DC». Так само з класичними рок-командами. Люблю різноманітний фольк. Класичну музику теж іноді слухаю – Штрауса, Шопена.
Де Ви побували за своє життя? Що припало до душі?
По-перше, це слов’янські країни. Я люблю західні та південно-слов’янські країни: Польща, Чехія, Хорватія, Чорногорія.
По-друге, це середземноморський басейн. Крім перелічених, це Італія, Греція, турецьке середземноморське узбережжя.
Мені здається, що в абсолютній більшості місць, які оточують Середземне море, мені було б гарно. Поки що я побував у небагатьох з них. Найкраще місце, де можна побувати, це просто не дуже велике місто на березі Середземного моря, або недалеко від середземноморського узбережжя. Можна просто гуляти там, або працювати, або писати, або читати, або редагувати тексти, або нічого цього не робити, у залежності від того, на якому етапі життя ти перебуваєш.
Таісія Неджеря, студентка 1 курсу соціологічного факультету,
ОПП “Соціологія комунікацій, реклами та зв’язків з громадськістю»
Немає коментарів:
Дописати коментар