Наші викладачі — у діалозі з науковою спільнотою

Упродовж січня–березня 2026 року проф. Лариса Хижняк і ст. викладач Наталія Погарська взяли участь у низці заходів ГО «Наукове товариство «Українська школа архетипіки»» та Французької школи архетипіки Паризького центру досліджень сучасності й повсякденності.

30 січня — онлайн-лекція і дискусія «Між Сцилою капітуляції та Харибдою вічної війни: сценарне моделювання повоєнного розвитку України». Спікерка Олена Сушій (Інститут соціальної та політичної психології НАПН України) окреслила роль інформаційно-аналітичної діяльності у пошуку довготривалого миру.

13 лютого — «Публічно-приватне партнерство як фактор сталого розвитку: архетипний аналіз» — погляд на механізми розвитку крізь призму архетипного підходу. Спікери — Микола Лахижа та Світлана Єгоричева.

13 березня — відкрита лекція удвох «Архетипний підхід до реінтеграції ветеранів російсько-української війни». Лариса Хижняк разом із Вікторією Сичовою розглянула реінтеграцію як двосторонній процес: цивільні і ветерани потребують спільної мови — мови символів, образів і культурної пам'яті, яка містить цінності та досвід народу.

Участь у таких заходах — це і підвищення кваліфікації, і внесок у суспільно важливий науковий діалог.

Комунікації, які працюють: практика від інсайдера індустрії

27 березня відбулося семінарське заняття за курсом "Теорія і практика звʼязків з громадськістю" за участі Дениса Шиманського, PR-директора UNIT.City та випускника кафедри за програмою "Реклама та зв'язки з громадськістю".

Більше 10 років Денис будує комунікації, які дають результат у PR, рекламі, маркетингу, на українському та міжнародному ринках. За цей час — досвід роботи у топових агенціях Agama Communications та Saatchi & Saatchi Ukraine, виступи в Лондоні, Берліні, Римі, Мілані та сотні кейсів, де успішна комунікація вплинула на результат.

Студенти побудували заняття у формі прес-конференції, підготувавши питання про комунікативні технології які реально працюють у PR і маркетингу сьогодні, побудову власного комунікаційного профілю ще під час навчання; про інструменти комунікацій для старту кар'єри в міжнародних компаніях і найцікавіше - реальні кейси, з власного професійного досвіду Дениса, робота якого в UNIT.City почалася в день оголошення карантину через COVID -19, а потім розвивалася в час війни.

Поради про сучасні комунікативні технології стануть у пригоді студентам вже зараз.

Комунікативний простір організації: міждисциплінарний підхід

Для студентів 3-го курсу в межах курсу «Комунікативні технології в менеджменті персоналу» лекцію провів Владислав Лазаревич — аспірант 3-го року кафедри прикладної соціології та соціальних комунікацій і водночас керівник юридичного дипартаменту у UNIT.City.

Здавалося б, асистентська практика — формальний елемент аспірантського навчання. Але насправді це win-win для всіх учасників.

Студенти почули досвід експерта, який щодня вирішує реальні кейси в одній із найпотужніших інноваційних екосистем України. Аспірант - отримав педагогічний досвід, уміння структурувати й транслювати знання аудиторії, і, що важливо, можливість перевірити власні ідеї в діалозі зі студентами.

У лекції «Комунікативний простір організації» Владислав розглянув комунікативні процеси в організації через призму менеджменту персоналу: зворотний зв'язок і «П'ята дисципліна» Пітера Сенге, стейкхолд-менеджмент, концепція «Різнобарвного менеджменту» Валерія Пекаря, психологічна безпека від Емі Едмондсон, а також правові аспекти мобінгу та харасменту.

І саме тут — особлива цінність цієї лекції. Як практикуючий юрист, Владислав наповнив соціологічний матеріал власним професійним контекстом: конкретними статтями КУпАП та Кримінального кодексу, оглядом реальної відповідальності за порушення в організаційному середовищі. 

Такий міждисциплінарний підхід є духом нашої програми!

#соціологія #ННІСоціологіїТаМедіакомунікацій #КаразінськийУніверситет #асистентськаПрактика #UNITCity #комунікації #менеджментПерсоналу

Навчати і навчатися, щоб змінювати та змінюватися: підсумки грудневих програм

 

У грудні цього року на базі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна відбулися курси підвищення кваліфікації для фахівців окремих галузей економіки та працівників бюджетної сфери. Серед слухачів — науково-педагогічні працівники, працівники сфери культури, соціальної сфери та соціальної роботи.

Загалом університет реалізував 16 сертифікатних програм, які об’єднали понад 200 учасників з усіх регіонів України. Курси стали майданчиком для професійного обміну, оновлення знань і формування практичних навичок, актуальних для роботи в умовах цифрових трансформацій та суспільних викликів.

Однією з баз підвищення кваліфікації стала кафедра прикладної соціології та соціальних комунікацій ННІ соціології та медіакомунікацій, яка запропонувала дві сертифікатні освітні програми:

«Штучний інтелект та формати його застосування в закладах культури та закладах освіти сфери культури» (авторка та викладачка — доцент Тетяна Байдак).

Програма була спрямована на формування у слухачів базових знань і практичних навичок інтеграції інструментів штучного інтелекту в діяльність культурних та освітніх інституцій. Учасники опрацювали сучасні формати застосування ШІ — від автоматизації процесів і аналізу аудиторії до створення креативного контенту, цифрової взаємодії та інклюзивних рішень. Окрема увага приділялася етичним і правовим аспектам використання ШІ, питанням авторського права, відповідального та свідомого впровадження цифрових технологій у сфері культури.

«Формування корпоративної культури закладів вищої освіти на принципах прозорості, толерантності та доброчесності» (авторка та викладачка — завідувачка кафедри, доцент Ірина Солдатенко).

Програма була зосереджена на розвитку корпоративної культури ЗВО як ключового чинника якості освіти, довіри та стійкості університетських спільнот. У межах курсу слухачі працювали з темами етичного лідерства, академічної доброчесності, прозорості управлінських процесів, інклюзії та ефективної комунікації. Практичний блок передбачав аналіз стану корпоративної культури у власних закладах, виявлення ризиків недоброчесності та розробку ініціатив із культурних змін.

Реалізація цих програм підтвердила важливу роль університету та кафедри як простору професійного розвитку, міждисциплінарного діалогу й поширення сучасних управлінських та цифрових практик у сфері освіти, культури й соціальної роботи.

Вітаємо професора Ігоря Рущенка з перемогою у Всеукраїнському національному конкурсі «Українська соціогуманітаристика»!

З гордістю повідомляємо, що професор нашої кафедри Ігор Рущенко став переможцем І Всеукраїнського (національного) конкурсу наукових та навчальних видань «Українська соціогуманітаристика» у номінації «Одноосібна наукова монографія із соціології» з монографією The Ideology of Rashism! 🏆📚 (cuesc.org.ua)

Цей конкурс відбувся 12 грудня 2025 року в Карпатському національному університеті імені Василя Стефаника та став першою в Україні масштабною платформою для визнання найкращих наукових видань у галузі гуманітарних і соціальних наук. 

Монографія «The Ideology of Rashism» глибоко аналізує ідеологічні процеси сучасності. Визнання на всеукраїнському рівні підкреслює високу наукову якість роботи та вплив наших дослідницьких здобутків. 

Вітаємо Ігоря Рущенка з цією значущою перемогою та бажаємо нових наукових здобутків, плідної творчої наснаги й подальшого визнання в Україні та за її межами!

Текст книги  Rushchenko I. P. The Ideology of Rashism : monograph / I.P. Rushchenko ; translation from Ukrainian A.O. Ivakhnenko. – Kharkiv : V.N. Karazin Kharkiv National University, 2024. – 284 p. доступний за посиланням в репозитарії Каразінського університету.

Вигорання - це не про слабкість. А про що?

Спробуємо уявити: ми прокидаємося, беремо телефон і бачимо, як хтось за одну ніч ніби встиг знайти “ідеальну” роботу, купити машину, створити сім’ю чи стати популярним блогером. І в цю секунду ми автоматично порівнюємо своє життя, наповнене обов’язками, з чужими перемогами. Наче ми весь час «позаду», а наш шлях і наша праця стають ніби «недостатньо круті». І саме це порівняння часто запускає тривогу, яка згодом переростає у професійне вигорання.

Але давайте розберемося: як іноді формується професійне вигорання?

“Професійне вигорання формується поступово протягом певного періоду роботи. Воно є наслідком психологічного захисту особистості у відповідь на психотравмувальні ситуації”[Теренда Н. О., Павлів Т. Б., & Теренда О. А. (2021) - «ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ – ОДНА З НЕВИРІШЕНИХ ПРОБЛЕМ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я». Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України, № 2 (88), с. 29-33]

Простіше кажучи, вигорання не виникає за один день - це складний процес, який включає багато аспектів: завищені очікування суспільства, ідеалізований “успішний успіх” в інтернеті, відсутність стабільного життєвого ритму, постійну потребу бути продуктивним, тиск робочого середовища та, звичайно, особисту схильність до вигорання.

Сьогодні я хочу зупинитися на соціальних мережах і феномені “успішного успіху”, який щодня формує у нас ілюзію, що в інших усе виходить швидко, легко і без зусиль.

Чому, коли ми бачимо, як хтось за короткий час став популярним, ми втрачаємо внутрішню стабільність і впевненість у власній професійній діяльності? Чому красиві картинки з інтернету так сильно впливають на нас?

Можливо, це тому що наш мозок ніби говорить:
“Я працюю й витрачаю енергію щодня, а результати - мізерні. А там у когось ‘успіх за один день’. Чому в мене так не виходить?”

Реальність у тому, що результати майже ніколи не приходять миттєво. Ми бачимо лише фінальну картинку успішних людей, але не їхній довгий і складний шлях. І саме ця “обрізана реальність” формує хибне відчуття провини та неспроможності.

Важливо розуміти, що сьогодні вигорання - не просто втома, а справжнє соціальне явище.
Соцмережі, культура “завжди онлайн”, нереалістичні стандарти продуктивності, вимога постійно бути “крутим” - усе це створює безперервний тиск. А такий тиск неминуче спонукає тривогу, сумніви у власній компетентності й професійній цінності.

Вигорання - це ненормальне явище. І ми маємо змінити ставлення до порівняння себе з іншими. Наш шлях — унікальний, і його не можна міряти чужими результатами.

Наше суспільство змінюється, і ми повинні змінювати освіту: пояснювати дітям, що соцмережі - це не реальність, а лише красиво поданий фрагмент життя. Нерозуміння цього запускає небезпечний ланцюг: порівняння → тривога → вигорання.

Звісно, кожна ситуація вигорання унікальна, і вирішувати її краще не самостійно, а з тим, кому людина довіряє.

Але точно можна сказати одне: вигорання та тривогу реально подолати. Головне - не здаватися і щодня робити хоча б маленький крок до відновлення, до внутрішнього спокою.
Кожна людина — це неймовірно сильна, красива і дивна створена істота. І кожен з нас може знайти шлях до джерела спокія і щасливого життя всередині кожного з нас…

Бажаю вам гарного дня і роботи - без вигорання. ❤️

Солохін Денис, студент 4 курсу, ССК-41.



Використані джерела:

[1] - chatGPT.com (допомога в написанні та ідей, редагування тексту)

[2] - Теренда Н. О., Павлів Т. Б., & Теренда О. А. (2021). «ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ – ОДНА З НЕВИРІШЕНИХ ПРОБЛЕМ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я». Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України, № 2 (88), с. 29-33. DOI: https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-gigieny/article/download/12377/11653/43049

"У тебе все вийде!" – історія Олександри Терешиної

Як дивний ролик по телебаченню змушує людей купувати? Саме це питання привело Олександру Терешину на спеціальність з реклами та зв'язків з громадськістю в Каразінському університеті. Сьогодні, через 10 років роботи в маркетингу, вона не просто знає відповідь – вона створює ці креативи самостійно. Тепер вже для аудиторії в США та Європі, керуючи командою в міжнародній IT-компанії. Розповідаємо історію випускниці, яка мріяла працювати там, "де є творчість і гроші", і зуміла це реалізувати.

Привіт! Мене звуть Олександра Терешина, мені 29 і вже 10 років я працюю в маркетингу. SMM, брендинг, дослідження, стратегії, креатив і менеджмент – було цікаво спробувати усе. Зараз я Creative Marketing Team Lead в Amo Apps. В мене є команда креативників, і ми працюємо над продажем додатку для жіночого фітнесу в США та Європі.

Як ти зрозуміла, що спеціальність «Соціологія комунікацій, реклами та звʼязків з громадськістю» є твоїм призначенням? Що вплинуло на твій вибір університету?

Я йшла на «рекламу та PR». Мені було цікаво, як бренди стають відомими, як просувають відомих людей та політиків, та як саме дивний ролик по телебаченню впливає на людей і змушує їх купувати. Я хотіла працювати в цікавій, перспективній сфері, де є творчість і гроші. Мене захоплює вміння робити щось «популярним», апелювати до болей та потреб людей, створювати та впливати.

Окрім того, на вибір вплинули мої приятельки, які вже вчились на цій спеціальності й дуже радили вступати саме сюди. 

Який момент зі студенства ти б перемотала назад, щоб пережити ще раз? Можливо, є якась історія, яка для тебе особливо тепла або важлива.

Підготовку до «Альма-матер» на першому курсі, Хакатон для ФКН та ночівлю в університеті, практичні проєкти для 1654. Всі ці історії створювали люди навколо – нам було цікаво та весело разом і вчитися, і не тільки 😅

Ми залишалися після пар, репетирували творчі номери, реалізовували ідеї та наповнювали своє студентське життя неповторними спогадами.



Розкажи, хто ти за професією зараз? Яка твоя роль у команді і які задачі береш на себе? Що подобається у твоїй компанії або колективі?

Зараз я керівниця команди креативного маркетингу на одному з трьох продуктів в моїй компанії. Я прийшла в Amo креативним маркетологом, і за 1,5 роки зросла до менеджерки — тепер маю більш стратегічні задачі, управління та вплив на загальні рішення бізнесу. Це перформанс-маркетинг, тож моя задача — приводити якомога більше клієнтів за найбільш вигідною ціною.

У моїй зоні відповідальності — маркетингова стратегія продукту, аналітика ефективності, запуск нових тем, планування та реалізація креативних гіпотез разом з моїми креативниками в команді. Також значну частину часу в моїй роботі займає комунікація з суміжними командами (від аналітиків до дизайнерів) та піпл-менеджмент.

 Мені подобається швидкість та гнучкість, які притаманні нам усім в Amo: ми завжди в курсі останніх трендів, першими пробуємо нові ШІ-технології, маємо свободу в реалізації ідей та дуже талановитих людей у всіх командах. На роботі я відчуваю здоровий азарт, цікавість та прагнення досягати нових і нових висот.

Як ти відчуваєш свій внесок у спільну справу зараз? У чому саме допомагаєш Україні через свою професію або цінності

Мені важливо бути причетною. На війні в мене багато друзів, немало, на жаль, вже загинуло. Тому вважаю своїм обовʼязком допомагати як мінімум фінансово майже щодня. Свої збори, підтримка відомих фондів та зборів друзів, окопні свічки та замовлення запчастин для дронів – це те, що є в моєму житті перманентно. Окрім цього, разом із колегами в моїй компанії регулярно спонсоруємо деякі підрозділи, робимо великі збори. 

Був момент у роботі, коли ти реально собою пишалася? Розкажи про нього.

Насправді мені не завжди було просто пишатись собою 😂 . Здається, що це все випадковість або пощастило, тощо. Але буквально цього року я дуже пишаласясобою та своєю командою, коли ми досягли великої мети по залученню користувачів на моєму продукті. Це був довгий і непростий шлях, тому я знаю, що ми заслужили справді пишатися собою.

Що тебе наповнює поза роботою? Яке хобі або заняття дає відчуття рівноваги?

Мій пес, спорт, йога, біг, гори, тиша наодинці з родиною або навіть на самоті. Я вчуся прислухатися до себе і «заряджати батарейки» так, як цього потребує момент.


Якби ти могла повернутися у студентські дні, які слова підтримки або орієнтир дала собі?

Я думала про це, коли вперше поїхала на зустріч в офіс Meta у Варшаві. В роботі ми постійно спілкуємося з акаунт-менеджерами Meta, Google, TikTok, бо ми є великими клієнтами для них. Завдяки цьому я маю можливість спілкуватися, радитися й навчатися з топовими рекламними платформами. У момент, коли я була в офісі Meta або на конференції TikTok, мені дуже хотілосяпередати привіт собі на 2-й курс (коли я взагалі не розуміла, ким стану) і сказати: «У тебе все вийде!»

Про що мрієш зараз? До чого рухаєшся?

Я мрію, звісно, про мир в Україні. Щоб всі окуповані території повернулися до складу країни, а всі військові нарешті опинилися вдома. Я мрію, щоб РФ зникла з планети й більше нікому не шкодила.

Тож у роботі й в повсякденному житті стараюся робити все, щоб цей день якнайшвидше настав.

Інтерв'ю записала студентка 1 курсу Марина Бондарева.