Що приховано за відповіддю респондента: відкрита лекція про проeктивні методики в маркетингових дослідженнях

8 жовтня 2026 року доцентка кафедри прикладної соціології та соціальних комунікацій Олександра Буданова провела відкриту лекцію «Проeктивні методики в маркетингових дослідженнях» для здобувачів ОПП «Соціологія комунікацій, реклами та зв'язків з громадськістю». До заняття долучилися колеги з кафедри.

Лекція відповідала на питання, з яким стикається кожен дослідник: що робити, коли прямі запитання не працюють? Такі ситуації бувають двох типів. Перший: тема чутлива, і людина не хоче говорити про неї відкрито. Другий: людина не може пояснити, чому сприймає продукт саме так. У першому випадку допомагають проєктивні запитання, наприклад «Розкажіть про ваших друзів, які зіткнулися з цією проблемою». Так респондент може говорити про власний досвід від імені інших. У другому випадку працюють образні асоціації. Скажімо, коли потрібно зрозуміти, чому нова послуга, як-от віддалене страхування квартир, видається людям складною, учасникам пропонують дібрати зображення, що описують цю ситуацію.

Студенти розібрали кілька методик з їхніми перевагами й обмеженнями:«Китайські портрети», або направлені асоціації. Учасників просять уявити бренди категорії автомобілями чи тваринами: якими вони були б, у якому стані, хто першим прийшов би до фінішу. Методика швидка й наочна. Водночас асоціації бувають поверхневими, а в категоріях без виразного іміджу брендів вона майже не працює.

Колаж. Групи по 3–4 особи створюють колаж на задану тему, а потім пояснюють, чому обрали саме ці зображення. Це найдовша з методик, але учасники в процесі помітно пожвавлюються. Цікавий нюанс з практики: паперові журнали стали рідкістю, тож картинки доводиться брати з фотобанків, і через це частина спонтанності втрачається.

Bubbles. Учасник заповнює дві «бульбашки» біля намальованого персонажа: що той говорить і що думає насправді. Розрив між цими двома текстами часто розповідає досліднику більше, ніж відповідь на пряме запитання.

Відкриті лекції — важлива частина академічної культури кафедри. Для студентів це можливість побачити дослідницький інструмент у дії, а не лише в підручнику. Для викладачів це простір обміну досвідом, взаємного навчання та фахового обговорення методики викладання. Тематика лекції безпосередньо пов'язана з освітніми компонентами програми, зокрема «Якісні методи в соціології», «Методи збору соціологічної інформації» та «Маркетинг». Саме такі практичні інструменти студенти згодом застосовують у курсових і кваліфікаційних роботах, на виробничій практиці та в роботі комунікаційних агенцій.

Дякуємо Олександрі Будановій за змістовну й живу лекцію!

Завідувачка кафедри прикладної соціології та соціальних комунікацій Ірина Солдатенко взяла участь у Міжнародній літній школі ARU/EU-GLOCTER

30 червня – 1 липня 2026 року на базі Anglia Ruskin University (Кембридж, Велика Британія) відбулася Міжнародна літня школа «Navigating Sensitive Research: Ethics, Methods & Researcher Wellbeing», організована в рамках проєкту EU-GLOCTER за підтримки UK Research and Innovation та Європейського Союзу.

Захід зібрав аспірантів докторських програм університетів різних країн світу для обговорення етичних, методологічних та психологічних аспектів проведення досліджень чутливих тем.

Програма школи охопила широке коло питань: етичні виклики під час дослідження вразливих груп, рефлексивність і позиціонування дослідника, емоційний вплив польової роботи та шляхи збереження психологічного благополуччя науковця, а також відповідальну комунікацію результатів чутливих досліджень.

Завідувачка кафедри доцент Ірина Солдатенко взяла участь у роботі школи як спікерка панельної дискусії, представивши Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна перед міжнародною аудиторією молодих дослідників. Вона поділилася власним практичним досвідом проведення досліджень із чутливих тем, а також перспективою дослідниці, яка сама працює в умовах підвищеного ризику.

Такий досвід є особливо цінним для міжнародної спільноти, адже поєднує академічну експертизу з реальним практичним виміром роботи в кризових умовах.

Участь у подібних заходах – важливий крок для нашого університету у розвитку міжнародної співпраці та інтеграції українських дослідницьких практик у європейський науковий простір.

#ХНУКаразіна #ННІСоціологіїТаМедіакомунікацій #КафедраПрикладноїСоціології #EUGLOCTER #AngliaRuskinUniversity #МіжнароднаСпівпраця #НауковаДослідницькаЕтика

Дезінформація, пропаганда і суспільна стійкість: лекція дослідника Університету Лейдена

Сьогодні на занятті з курсу "Інформаційні війни в інтернет-просторі" (викладач професор Л.М.Хижняк) ОПП "Цифровий соціум" відбулася гостьова лекція Піуса Мосіми (Pius Mosima, PhD) — дослідника Університету Лейдена (Нідерланди).

Тема лекції — «Information Wars in Cyberspace: Disinformation, Digital Propaganda, and Societal Resilience» — охопила широке коло питань, що перебувають на перетині соціології комунікацій, медіадосліджень і політичної філософії. Спікер запропонував концептуальний аналіз механізмів функціонування дезінформації в цифровому середовищі, розглянувши роль державних інституцій, медіаакторів і платформних структур у конструюванні інформаційної реальності.

Теоретичну рамку лекції склали ідеї Ганни Арендт — про руйнування розмежування між істиною та хибою в умовах авторитарних систем — та Мішеля Фуко з його концепцією нерозривного зв'язку знання і влади. Платонівська алегорія печери була переосмислена в контексті сучасного цифрового середовища: простір соціальних мереж постає як простір маніпульованих наративів, алгоритмічно відфільтрованої реальності та емоційно сконструйованого контенту.

Окрему увагу було приділено питанням суспільної стійкості перед обличчям інформаційних загроз та інструментам критичного аналізу медіадискурсу.

Захід відбувся в онлайн-форматі й об'єднав студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників інституту. Дискусія у форматі «питання — відповідь» англійською мовою стала органічним продовженням лекції та свідченням живого наукового діалогу між українськими та нідерландськими дослідниками.

Комунікації зсередини: як це працює в Kharkiv IT Cluster.

Студенти 2 курсу освітньої програми «Соціологія комунікацій, реклами та зв'язків з громадськістю» поспілкувалися з практиком — Сніжаною Горні, комунікаційною менеджеркою Kharkiv IT Cluster.

Зустріч відбулась у форматі онлайн-лекції в межах дисципліни «Теорія і практика зв'язків з громадськістю». Сніжана розповіла про те, як виглядає реальний робочий день комунікаційника: формування сенсів і наративів, робота з цільовими аудиторіями, медіазв'язки та партнерства, соціальні мережі, організація подій і форумів, персональні бренди — і все це нерідко в межах одного дня.

Студенти дізналися про конкретні кейси Kharkiv IT Cluster, зокрема про комунікаційну кампанію до дня народження кластера, яка охопила понад 280 тисяч контактів і зібрала 72 публічні привітання від партнерів.

Такі зустрічі — частина підходу програми: теорія має підкріплюватися розумінням того, як комунікації працюють на практиці, в реальних організаціях і реальних умовах.

Наші викладачі — у діалозі з науковою спільнотою

Упродовж січня–березня 2026 року проф. Лариса Хижняк і ст. викладач Наталія Погарська взяли участь у низці заходів ГО «Наукове товариство «Українська школа архетипіки»» та Французької школи архетипіки Паризького центру досліджень сучасності й повсякденності.

30 січня — онлайн-лекція і дискусія «Між Сцилою капітуляції та Харибдою вічної війни: сценарне моделювання повоєнного розвитку України». Спікерка Олена Сушій (Інститут соціальної та політичної психології НАПН України) окреслила роль інформаційно-аналітичної діяльності у пошуку довготривалого миру.

13 лютого — «Публічно-приватне партнерство як фактор сталого розвитку: архетипний аналіз» — погляд на механізми розвитку крізь призму архетипного підходу. Спікери — Микола Лахижа та Світлана Єгоричева.

13 березня — відкрита лекція удвох «Архетипний підхід до реінтеграції ветеранів російсько-української війни». Лариса Хижняк разом із Вікторією Сичовою розглянула реінтеграцію як двосторонній процес: цивільні і ветерани потребують спільної мови — мови символів, образів і культурної пам'яті, яка містить цінності та досвід народу.

Участь у таких заходах — це і підвищення кваліфікації, і внесок у суспільно важливий науковий діалог.

Комунікації, які працюють: практика від інсайдера індустрії

27 березня відбулося семінарське заняття за курсом "Теорія і практика звʼязків з громадськістю" за участі Дениса Шиманського, PR-директора UNIT.City та випускника кафедри за програмою "Реклама та зв'язки з громадськістю".

Більше 10 років Денис будує комунікації, які дають результат у PR, рекламі, маркетингу, на українському та міжнародному ринках. За цей час — досвід роботи у топових агенціях Agama Communications та Saatchi & Saatchi Ukraine, виступи в Лондоні, Берліні, Римі, Мілані та сотні кейсів, де успішна комунікація вплинула на результат.

Студенти побудували заняття у формі прес-конференції, підготувавши питання про комунікативні технології які реально працюють у PR і маркетингу сьогодні, побудову власного комунікаційного профілю ще під час навчання; про інструменти комунікацій для старту кар'єри в міжнародних компаніях і найцікавіше - реальні кейси, з власного професійного досвіду Дениса, робота якого в UNIT.City почалася в день оголошення карантину через COVID -19, а потім розвивалася в час війни.

Поради про сучасні комунікативні технології стануть у пригоді студентам вже зараз.

Комунікативний простір організації: міждисциплінарний підхід

Для студентів 3-го курсу в межах курсу «Комунікативні технології в менеджменті персоналу» лекцію провів Владислав Лазаревич — аспірант 3-го року кафедри прикладної соціології та соціальних комунікацій і водночас керівник юридичного дипартаменту у UNIT.City.

Здавалося б, асистентська практика — формальний елемент аспірантського навчання. Але насправді це win-win для всіх учасників.

Студенти почули досвід експерта, який щодня вирішує реальні кейси в одній із найпотужніших інноваційних екосистем України. Аспірант - отримав педагогічний досвід, уміння структурувати й транслювати знання аудиторії, і, що важливо, можливість перевірити власні ідеї в діалозі зі студентами.

У лекції «Комунікативний простір організації» Владислав розглянув комунікативні процеси в організації через призму менеджменту персоналу: зворотний зв'язок і «П'ята дисципліна» Пітера Сенге, стейкхолд-менеджмент, концепція «Різнобарвного менеджменту» Валерія Пекаря, психологічна безпека від Емі Едмондсон, а також правові аспекти мобінгу та харасменту.

І саме тут — особлива цінність цієї лекції. Як практикуючий юрист, Владислав наповнив соціологічний матеріал власним професійним контекстом: конкретними статтями КУпАП та Кримінального кодексу, оглядом реальної відповідальності за порушення в організаційному середовищі. 

Такий міждисциплінарний підхід є духом нашої програми!

#соціологія #ННІСоціологіїТаМедіакомунікацій #КаразінськийУніверситет #асистентськаПрактика #UNITCity #комунікації #менеджментПерсоналу

Навчати і навчатися, щоб змінювати та змінюватися: підсумки грудневих програм

 

У грудні цього року на базі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна відбулися курси підвищення кваліфікації для фахівців окремих галузей економіки та працівників бюджетної сфери. Серед слухачів — науково-педагогічні працівники, працівники сфери культури, соціальної сфери та соціальної роботи.

Загалом університет реалізував 16 сертифікатних програм, які об’єднали понад 200 учасників з усіх регіонів України. Курси стали майданчиком для професійного обміну, оновлення знань і формування практичних навичок, актуальних для роботи в умовах цифрових трансформацій та суспільних викликів.

Однією з баз підвищення кваліфікації стала кафедра прикладної соціології та соціальних комунікацій ННІ соціології та медіакомунікацій, яка запропонувала дві сертифікатні освітні програми:

«Штучний інтелект та формати його застосування в закладах культури та закладах освіти сфери культури» (авторка та викладачка — доцент Тетяна Байдак).

Програма була спрямована на формування у слухачів базових знань і практичних навичок інтеграції інструментів штучного інтелекту в діяльність культурних та освітніх інституцій. Учасники опрацювали сучасні формати застосування ШІ — від автоматизації процесів і аналізу аудиторії до створення креативного контенту, цифрової взаємодії та інклюзивних рішень. Окрема увага приділялася етичним і правовим аспектам використання ШІ, питанням авторського права, відповідального та свідомого впровадження цифрових технологій у сфері культури.

«Формування корпоративної культури закладів вищої освіти на принципах прозорості, толерантності та доброчесності» (авторка та викладачка — завідувачка кафедри, доцент Ірина Солдатенко).

Програма була зосереджена на розвитку корпоративної культури ЗВО як ключового чинника якості освіти, довіри та стійкості університетських спільнот. У межах курсу слухачі працювали з темами етичного лідерства, академічної доброчесності, прозорості управлінських процесів, інклюзії та ефективної комунікації. Практичний блок передбачав аналіз стану корпоративної культури у власних закладах, виявлення ризиків недоброчесності та розробку ініціатив із культурних змін.

Реалізація цих програм підтвердила важливу роль університету та кафедри як простору професійного розвитку, міждисциплінарного діалогу й поширення сучасних управлінських та цифрових практик у сфері освіти, культури й соціальної роботи.

Вітаємо професора Ігоря Рущенка з перемогою у Всеукраїнському національному конкурсі «Українська соціогуманітаристика»!

З гордістю повідомляємо, що професор нашої кафедри Ігор Рущенко став переможцем І Всеукраїнського (національного) конкурсу наукових та навчальних видань «Українська соціогуманітаристика» у номінації «Одноосібна наукова монографія із соціології» з монографією The Ideology of Rashism! 🏆📚 (cuesc.org.ua)

Цей конкурс відбувся 12 грудня 2025 року в Карпатському національному університеті імені Василя Стефаника та став першою в Україні масштабною платформою для визнання найкращих наукових видань у галузі гуманітарних і соціальних наук. 

Монографія «The Ideology of Rashism» глибоко аналізує ідеологічні процеси сучасності. Визнання на всеукраїнському рівні підкреслює високу наукову якість роботи та вплив наших дослідницьких здобутків. 

Вітаємо Ігоря Рущенка з цією значущою перемогою та бажаємо нових наукових здобутків, плідної творчої наснаги й подальшого визнання в Україні та за її межами!

Текст книги  Rushchenko I. P. The Ideology of Rashism : monograph / I.P. Rushchenko ; translation from Ukrainian A.O. Ivakhnenko. – Kharkiv : V.N. Karazin Kharkiv National University, 2024. – 284 p. доступний за посиланням в репозитарії Каразінського університету.

Вигорання - це не про слабкість. А про що?

Спробуємо уявити: ми прокидаємося, беремо телефон і бачимо, як хтось за одну ніч ніби встиг знайти “ідеальну” роботу, купити машину, створити сім’ю чи стати популярним блогером. І в цю секунду ми автоматично порівнюємо своє життя, наповнене обов’язками, з чужими перемогами. Наче ми весь час «позаду», а наш шлях і наша праця стають ніби «недостатньо круті». І саме це порівняння часто запускає тривогу, яка згодом переростає у професійне вигорання.

Але давайте розберемося: як іноді формується професійне вигорання?

“Професійне вигорання формується поступово протягом певного періоду роботи. Воно є наслідком психологічного захисту особистості у відповідь на психотравмувальні ситуації”[Теренда Н. О., Павлів Т. Б., & Теренда О. А. (2021) - «ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ – ОДНА З НЕВИРІШЕНИХ ПРОБЛЕМ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я». Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України, № 2 (88), с. 29-33]

Простіше кажучи, вигорання не виникає за один день - це складний процес, який включає багато аспектів: завищені очікування суспільства, ідеалізований “успішний успіх” в інтернеті, відсутність стабільного життєвого ритму, постійну потребу бути продуктивним, тиск робочого середовища та, звичайно, особисту схильність до вигорання.

Сьогодні я хочу зупинитися на соціальних мережах і феномені “успішного успіху”, який щодня формує у нас ілюзію, що в інших усе виходить швидко, легко і без зусиль.

Чому, коли ми бачимо, як хтось за короткий час став популярним, ми втрачаємо внутрішню стабільність і впевненість у власній професійній діяльності? Чому красиві картинки з інтернету так сильно впливають на нас?

Можливо, це тому що наш мозок ніби говорить:
“Я працюю й витрачаю енергію щодня, а результати - мізерні. А там у когось ‘успіх за один день’. Чому в мене так не виходить?”

Реальність у тому, що результати майже ніколи не приходять миттєво. Ми бачимо лише фінальну картинку успішних людей, але не їхній довгий і складний шлях. І саме ця “обрізана реальність” формує хибне відчуття провини та неспроможності.

Важливо розуміти, що сьогодні вигорання - не просто втома, а справжнє соціальне явище.
Соцмережі, культура “завжди онлайн”, нереалістичні стандарти продуктивності, вимога постійно бути “крутим” - усе це створює безперервний тиск. А такий тиск неминуче спонукає тривогу, сумніви у власній компетентності й професійній цінності.

Вигорання - це ненормальне явище. І ми маємо змінити ставлення до порівняння себе з іншими. Наш шлях — унікальний, і його не можна міряти чужими результатами.

Наше суспільство змінюється, і ми повинні змінювати освіту: пояснювати дітям, що соцмережі - це не реальність, а лише красиво поданий фрагмент життя. Нерозуміння цього запускає небезпечний ланцюг: порівняння → тривога → вигорання.

Звісно, кожна ситуація вигорання унікальна, і вирішувати її краще не самостійно, а з тим, кому людина довіряє.

Але точно можна сказати одне: вигорання та тривогу реально подолати. Головне - не здаватися і щодня робити хоча б маленький крок до відновлення, до внутрішнього спокою.
Кожна людина — це неймовірно сильна, красива і дивна створена істота. І кожен з нас може знайти шлях до джерела спокія і щасливого життя всередині кожного з нас…

Бажаю вам гарного дня і роботи - без вигорання. ❤️

Солохін Денис, студент 4 курсу, ССК-41.



Використані джерела:

[1] - chatGPT.com (допомога в написанні та ідей, редагування тексту)

[2] - Теренда Н. О., Павлів Т. Б., & Теренда О. А. (2021). «ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ – ОДНА З НЕВИРІШЕНИХ ПРОБЛЕМ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я». Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України, № 2 (88), с. 29-33. DOI: https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-gigieny/article/download/12377/11653/43049

"У тебе все вийде!" – історія Олександри Терешиної

Як дивний ролик по телебаченню змушує людей купувати? Саме це питання привело Олександру Терешину на спеціальність з реклами та зв'язків з громадськістю в Каразінському університеті. Сьогодні, через 10 років роботи в маркетингу, вона не просто знає відповідь – вона створює ці креативи самостійно. Тепер вже для аудиторії в США та Європі, керуючи командою в міжнародній IT-компанії. Розповідаємо історію випускниці, яка мріяла працювати там, "де є творчість і гроші", і зуміла це реалізувати.

Привіт! Мене звуть Олександра Терешина, мені 29 і вже 10 років я працюю в маркетингу. SMM, брендинг, дослідження, стратегії, креатив і менеджмент – було цікаво спробувати усе. Зараз я Creative Marketing Team Lead в Amo Apps. В мене є команда креативників, і ми працюємо над продажем додатку для жіночого фітнесу в США та Європі.

Як ти зрозуміла, що спеціальність «Соціологія комунікацій, реклами та звʼязків з громадськістю» є твоїм призначенням? Що вплинуло на твій вибір університету?

Я йшла на «рекламу та PR». Мені було цікаво, як бренди стають відомими, як просувають відомих людей та політиків, та як саме дивний ролик по телебаченню впливає на людей і змушує їх купувати. Я хотіла працювати в цікавій, перспективній сфері, де є творчість і гроші. Мене захоплює вміння робити щось «популярним», апелювати до болей та потреб людей, створювати та впливати.

Окрім того, на вибір вплинули мої приятельки, які вже вчились на цій спеціальності й дуже радили вступати саме сюди. 

Який момент зі студенства ти б перемотала назад, щоб пережити ще раз? Можливо, є якась історія, яка для тебе особливо тепла або важлива.

Підготовку до «Альма-матер» на першому курсі, Хакатон для ФКН та ночівлю в університеті, практичні проєкти для 1654. Всі ці історії створювали люди навколо – нам було цікаво та весело разом і вчитися, і не тільки 😅

Ми залишалися після пар, репетирували творчі номери, реалізовували ідеї та наповнювали своє студентське життя неповторними спогадами.



Розкажи, хто ти за професією зараз? Яка твоя роль у команді і які задачі береш на себе? Що подобається у твоїй компанії або колективі?

Зараз я керівниця команди креативного маркетингу на одному з трьох продуктів в моїй компанії. Я прийшла в Amo креативним маркетологом, і за 1,5 роки зросла до менеджерки — тепер маю більш стратегічні задачі, управління та вплив на загальні рішення бізнесу. Це перформанс-маркетинг, тож моя задача — приводити якомога більше клієнтів за найбільш вигідною ціною.

У моїй зоні відповідальності — маркетингова стратегія продукту, аналітика ефективності, запуск нових тем, планування та реалізація креативних гіпотез разом з моїми креативниками в команді. Також значну частину часу в моїй роботі займає комунікація з суміжними командами (від аналітиків до дизайнерів) та піпл-менеджмент.

 Мені подобається швидкість та гнучкість, які притаманні нам усім в Amo: ми завжди в курсі останніх трендів, першими пробуємо нові ШІ-технології, маємо свободу в реалізації ідей та дуже талановитих людей у всіх командах. На роботі я відчуваю здоровий азарт, цікавість та прагнення досягати нових і нових висот.

Як ти відчуваєш свій внесок у спільну справу зараз? У чому саме допомагаєш Україні через свою професію або цінності

Мені важливо бути причетною. На війні в мене багато друзів, немало, на жаль, вже загинуло. Тому вважаю своїм обовʼязком допомагати як мінімум фінансово майже щодня. Свої збори, підтримка відомих фондів та зборів друзів, окопні свічки та замовлення запчастин для дронів – це те, що є в моєму житті перманентно. Окрім цього, разом із колегами в моїй компанії регулярно спонсоруємо деякі підрозділи, робимо великі збори. 

Був момент у роботі, коли ти реально собою пишалася? Розкажи про нього.

Насправді мені не завжди було просто пишатись собою 😂 . Здається, що це все випадковість або пощастило, тощо. Але буквально цього року я дуже пишаласясобою та своєю командою, коли ми досягли великої мети по залученню користувачів на моєму продукті. Це був довгий і непростий шлях, тому я знаю, що ми заслужили справді пишатися собою.

Що тебе наповнює поза роботою? Яке хобі або заняття дає відчуття рівноваги?

Мій пес, спорт, йога, біг, гори, тиша наодинці з родиною або навіть на самоті. Я вчуся прислухатися до себе і «заряджати батарейки» так, як цього потребує момент.


Якби ти могла повернутися у студентські дні, які слова підтримки або орієнтир дала собі?

Я думала про це, коли вперше поїхала на зустріч в офіс Meta у Варшаві. В роботі ми постійно спілкуємося з акаунт-менеджерами Meta, Google, TikTok, бо ми є великими клієнтами для них. Завдяки цьому я маю можливість спілкуватися, радитися й навчатися з топовими рекламними платформами. У момент, коли я була в офісі Meta або на конференції TikTok, мені дуже хотілосяпередати привіт собі на 2-й курс (коли я взагалі не розуміла, ким стану) і сказати: «У тебе все вийде!»

Про що мрієш зараз? До чого рухаєшся?

Я мрію, звісно, про мир в Україні. Щоб всі окуповані території повернулися до складу країни, а всі військові нарешті опинилися вдома. Я мрію, щоб РФ зникла з планети й більше нікому не шкодила.

Тож у роботі й в повсякденному житті стараюся робити все, щоб цей день якнайшвидше настав.

Інтерв'ю записала студентка 1 курсу Марина Бондарева.

Портрет викладача: Руслан Запорожченко про соціологію влади, викладання та пошук покликання

Сьогодні ми спілкуємося з Русланом Олександровичем Запорожченком – доктором філософії з політології та доцентом кафедри політичної соціології ННІ соціології та медіакомунікацій. У 2018 році він завершив магістратуру з політології, отримавши диплом з відзнакою, після чого приєднався до викладацького колективу нашого ННІ соціології та медіакомунікацій. З цього року - викладач курсу "Влада комунікацій у просторі соціальних мереж" для студентів першого курсу освітньої програми "Соціологія комунікацій, реклама та звʼязки з громадськістю".



1. З чого починалось ваше захоплення темами соціальної влади, ідеологій та політології?

Чесно, не знаю, як саме відповісти на це запитання. Мабуть, це починалося із банальних питань, а чому саме так все відбувається в суспільстві? Я завжди мислю якось глобально, тож мене не дуже цікавить те, що відбувається локально: якісь питання, пов’язані із місцевою владою, якимись виборами тощо. Мене, навпаки, цікавлять процеси, що відбуваються саме на глобальному рівні, як вони змінюють структури сучасного світу, як вони трансформують сучасне глобальне суспільство і чи взагалі існує таке суспільство? Але, відповідаючи на це питання, спіймав себе на думці, що все почалось, мабуть, з дослідження імперій. Ще на другому курсі навчання у нас була навчальна дисципліна «Політична антропологія», де ми розглядали різні цікаві речі. Там нам викладач задав завдання, щось типу курсової роботи, і дав перелік тем. Серед цих тем була і проблематика імперій, а так як я ще й трошки люблю історію, то мені вона сподобалась. Намагаючись розібратись із тим, що таке імперія, я поступово заглиблювався в соціологію влади, історичну соціологію, читав і досліджував те, що відбувалось у світі колись і що відбувається зараз (і багато чого повторюється, уявіть собі).

2. Усі ми приходимо до університету з мріями про майбутнє та певними очікуваннями до нього. Чи справдились ваші?

Я не можу сказати, що я прийшов до університету з конкретними мріями чи очікуваннями. По-перше, я не знав, чого очікувати, оскільки після школи університет був чимось новим, незрозумілим і занадто різноманітним. По-друге, я шукав себе десь років п’ять навчання в університеті, поки не зрозумів, чим я хотів би займатися в найближчий проміжок свого життя. По-третє, мені здається, це вже коли я озираюсь на минуле, що, напевно, одне очікування справдилося: мені хотілось, щоби після університету я залишився гарною і чесною людиною, тож сподіваюсь, що мені це вдалося.

3. Можете поділитись вашою улюбленою університетською історією?

Колись студентська рада університету проводила кожного року «Каразінські весілля» на 14 лютого, і, напевно, два чи три роки я був ведучим цих заходів. Кожного року ми вигадували новий формат, який був дотичним до чогось культурного, типу фільмів, серіалів, літератури тощо. В перший рік це був фільм «Хрещений батько», тож я був тим, хто вінчає молоді пари університету, і я був в ролі Дона Карлеоне. Смішно в цій історії те, що вже тоді я почав носити бороду і вуса, але коли мене гримували, то прийшлося поголитися і мені намалювали вуса. Виглядало це трошки смішно, але роль була відіграна і виглядав я по-італійськи трошки.

4. Як ви прийшли до бажання викладати в університеті?

У якийсь момент я зрозумів, що мені це подобається: розповідати те, що знаю я, постійно читати і опановувати нову інформацію, влаштовувати якісь інтерактиви зі студентами. Насправді, це робота важкувата, оскільки я намагаюсь вкладатися максимально у кожен предмет, що викладаю, а отже це потребує періодично якогось перезавантаження, оскільки з часом можна просто перегоріти і все, кіна більше не буде. З одного боку, ще коли я був студентом, я захоплювався певними викладачами, як вони читали лекції, як вони спілкувались зі студентами, як вони надихали і змінювали твоє сприйняття навколишнього світу. Це, мабуть, одна з причин, чому я обрав викладання в університеті. З іншого боку, я ж сам був студентом, а тому не завжди був задоволений якимись предметами, викладачами тощо. І це абсолютно нормальна практика. Тож мені всередині себе хотілося стати викладачем, який би був цікавим, який навчав чомусь корисному, який би показував, що університет – це не просто нудні лекції і курсові роботи; це інший тип мислення, це у чомусь «розрив шаблонів», це інтерактив та щось цікаве. Окрім того, вже зараз працюючи, я розумію, що я роблю якусь соціально значиму роботу, яка дає свої результати, хоч і не одразу, але це важлива робота, як на мене. Це не просто про підготовку якогось фахівця чи спеціалістки, це про питання формування Людини: освіченої, інтелігентної, чесної і гарної. Вірю, що так це і відбувається.

5. Ви є випускником соціологічного факультету (наразі ННІ соціології та медіакомунікацій), а тепер викладаєте тут. Які почуття у вас викликає спостереження за студентами, які проходять майже той самий шлях, що і ви? Якими були ваші почуття, коли ви стали колегами зі своїми викладачами?

Дуже провокативне запитання, шановні 😊 Зрозуміло, що студенти змінюються кожного року. І для мене це є абсолютно нормальною соціальною практикою. Тут питання в тому, що і сама система та викладачі повинні також змінюватися, адже тоді буде певний результат взаємодії і не буде якогось занадто великого розриву. Важливо, щоби ці зміни були не механічними, а органічними і все рівно залишали певний люфт поваги, витримки і бажання як навчатися, так і працювати. Соціолог повинен вміти спостерігати, але більше того – соціолог повинен вміти аналізувати: що і як відбувається, чому це відбувається і до чого призводять такі зміни. Я скажу, що майже завжди існує певний набір студентів, який умовно можна поділити на три групи: ті, кому цікаве навчання і які намагаються щось для себе тут знайти; ті, кому не цікаве навчання, а тому для галочки його закрити треба, але власне життя або робота важливіше; ті, хто не зрозумів для себе до кінця, чи в правильному середовищі він знаходиться, а тому рано чи пізно просто піде, залишивши незавершеним те, що почав. Напевно, це цілком закономірний і природній процес; процес якогось університетського відбору чи щось таке. Що стосується конкретно мене, то мої почуття були позитивними, оскільки я почав викладати на кафедрі, на якій я вже працював декілька років, ще будучи студентом, тож мене там чудово знали і підтримували. Мої «старші» колеги допомагали мені порадами або з підготовкою матеріалу, оскільки потрібно було, наприклад, встигати за пару розповісти тему (лише через декілька років я напрацював такий собі «таймер»); або ж щодо формування якоїсь нової навчальної дисципліни, її змістовного наповнення тощо; а особливо з різними документами, які викладачеві потрібно заповнювати та вести.

6. Які книжки порадите, аби глибше зануритись у вашу спеціалізацію? Що любите читати у вільний час?

Щодо моєї спеціалізації, то тут важко назвати якісь конкретні книжки, оскільки вони або дуже великі і масштабні, що їх може наскучити читати, або ж одна тема потребує вивчення та читання багатьох книжок. Але давайте спробуємо, я запропоную такий собі ТОП-5 книжок тих напрямків соціології, якими займаюся особисто я. По-перше, книга американського соціолога Рендала Коллінза «Four Sociological Traditions». По-друге, Джованні Аррігі «The Long Twentieth Century». По-третє, класична робота Майкла Дойля «Empires». По-четверте, чотиритомна праця американського соціолога Майкла Манна «The Sources of Social Power». По-п’яте, Антоніо Грамші та його «Prison Notebooks». Це література, повторюсь, більше до моєї спеціалізації, хоча деякі книжки дадуть в цілому розуміння сучасних соціальних процесів у світі. Що я люблю читати у вільний час? Насправді, зараз із вільним часом досить складно, оскільки багато роботи, того якщо я і читаю, то це наукова або професійна література, яка необхідна мені для роботи. Художню літературу зараз взагалі не читаю, а останній раз читав щось із художнього років п’ять назад і то це була класика – американська фантастика. У сучасній художній літературі я взагалі не орієнтуюсь, тож і не питайте мене про це, не скажу 😊

7. І наостанок, якби у вас було три хвилини, аби поговорити із собою 10 років тому, що б ви сказали?

Ми б просто сиділи, мовчали і слухали улюблену музику. Іноді це набагато краще, аніж багато говорити про все і ні про що одразу. До того ж, я завжди імпровізую, я не люблю щось знати наперед або до чогось бути готовим, так просто нецікаво жити. Хоча, от зараз думаю, під кінець цих трьох хвилин, коли вже потрібно було б розходитися, я все ж сказав би коротко самому собі: «Усе, що робиться або не робиться, – на краще».

Інтерв'ю записала студентка 1 курсу Софія Шевченко

Як соціальні мережі змінюють нашу повсякденну поведінку

Уявіть собі ранок десятирічної давнини. Будильник дзвонить, ви прокидаєтеся, потягуєтеся і... що далі? Мабуть, ідете на кухню готувати каву або снідаєте під звуки ранкових новин з телевізора. А тепер повернемося до сьогодення. Будильник на смартфоні вимкнено, і ваша рука автоматично тягнеться не до склянки води на тумбочці, а до того ж телефону — перевірити нічні повідомлення, лайки під вчорашнім фото та нові сторіз друзів. За статистикою, близько 80% людей перевіряють соціальні мережі протягом перших 15 хвилин після пробудження. Коли перегляд Instagram став такою ж невід'ємною частиною ранкового ритуалу, як чищення зубів?

Соціальні мережі непомітно переписують сценарій нашого повсякденного життя. Візьмемо найпростіший приклад — ранкову каву. Колись це був момент усамітнення, можливість зібратися з думками перед робочим днем. Тепер для багатьох це привід зробити естетичне фото для Instagram. «Якщо ти не виставив каву в сторіз — чи пив ти її взагалі?» — жартують користувачі соцмереж, але в кожному жарті є частка правди. Ми починаємо жити не стільки моментом, скільки його потенційною «інстаграмністю». Похід у ресторан супроводжується обов'язковою фотосесією страв, які встигають охолонути, поки ми шукаємо ідеальний ракурс.

Надмірне проведення часу в соціальних мережах формує нові поведінкові патерни, які ми навіть не усвідомлюємо. Феномен «фантомної вібрації» — коли нам здається, що телефон вібрує, хоча насправді це не так — стосується майже 70% активних користувачів смартфонів. Ми рефлекторно тягнемося до телефону в будь-яку вільну секунду: в черзі, в ліфті, на світлофорі. Живе спілкування все частіше переривається фразою «Зачекай, мені треба відповісти», і людина занурюється в телефон, залишаючи співрозмовника наодинці. Парадокс: маючи сотні «друзів» онлайн, ми почуваємося самотніми в реальному житті.

Постійне порівняння себе з іншими стало нашою другою натурою. Прокручуючи стрічку, ми бачимо ідеальні ранки йога-блогерів, бізнес-успіхи колишніх однокласників, подорожі колег. І хоча розумом ми розуміємо, що це лише відібрані моменти, емоційно все одно відчуваємо, що наше життя якесь «недостатньо цікаве». Синдром FOMO (fear of missing out — страх пропустити щось важливе) змушує нас постійно перевіряти оновлення. Іронія в тому, що поки ми слідкуємо за чужим життям, ми пропускаємо власне.

Водночас виникає феномен «цифрової втоми». Постійний потік інформації, необхідність реагувати на повідомлення, підтримувати свій образ в соцмережах — все це виснажує. Деякі свідомо практикують «цифровий детокс», видаляють додатки соцмереж на вихідні або встановлюють ліміти екранного часу. Змінюється навіть наше сприйняття часу: п'ять хвилин очікування без телефону здаються вічністю. Ми втрачаємо здатність просто бути — спостерігати за людьми в метро, дивитися у вікно автобуса, насолоджуватися тишею.

Соціальні мережі стали невід'ємною частиною сучасного життя, і повністю відмовитися від них — не вихід. Але усвідомлення того, як вони впливають на нашу поведінку, — це перший крок до здорового балансу між віртуальним і реальним світом. Спробуйте провести простий експеримент: залиште телефон в іншій кімнаті на годину. Поверніть собі право на приватність своїх емоцій, на проживання моментів без думки про те, як це виглядатиме в сторіз. Технології мають служити нам, а не навпаки. Час нагадати собі, що найцінніші моменти життя часто трапляються поза кадром, а справжні емоції не вимірюються кількістю лайків. Наступного разу, коли рука автоматично потягнеться до телефону, запитайте себе: «Чи дійсно мені це зараз потрібно?». Можливо, саме в цю мить реальне життя пропонує вам щось набагато цікавіше за чергове оновлення стрічки.

Барська Анастасія, студентка освітньо професійної програми “Медіакомунікації та зв'язки з громадськістю”

Підсумки конкурсу постерів про загрози онлайн-насильства над дітьми

У межах партнерства між Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна та Anglia Ruskin University (Cambridge, UK), реалізується проєкт, спрямований на дослідження ризиків онлайн-насильства щодо дітей та підвищення їхньої цифрової безпеки. Одним із етапів цієї роботи став конкурс студентських постерів, метою якого було візуально та творчо представити найпоширеніші загрози, з якими можуть стикатися діти та підлітки у цифровому середовищі. 

До участі в конкурсі були запрошені студенти та аспіранти Навчально-наукового інституту соціології та медіакомунікацій.

На конкурс надійшли роботи, що вирізнялися глибоким змістом, сильними образами та просвітницьким фокусом. Постери оцінювали за критеріями:
• коректність і точність представлення проблеми;
• етичність та відповідність віковій аудиторії;
• візуальна виразність;
• практична користь для дітей та підлітків.

Ми щиро дякуємо всім учасникам за відповідальний підхід і свій внесок у просування теми цифрової безпеки.

Представляємо переможниць та їх роботи:

Постер «Рецепт», авторка - студентка 3 курсу Олександра Коваленко: Бургер як метафора «ідеальної» людини, чия зовнішня турботливість може приховувати справжню маніпулятивну поведінку. Робота наголошує на важливості критичного ставлення до знайомств та поведінки людей в онлайн-просторі.

Постер «ШІ — не товариш, а інструмент», авторка - студентка магістерської програми Анна Приліпко. Робота привертає увагу до нової загрози — ризиків штучної соціалізації. Підлітки можуть переносити емоційну довіру на ШІ, що збільшує ризики ізоляції та замовчування власних проблем. Порожня «пластикова людина» на постері підкреслює, що ШІ не здатен замінити справжні стосунки.

Постер «Онлайн-грумінг: маніпуляції та довіра», авторка - студентка 1 курсу Анастасія Козар: Телефон із сумнівними повідомленнями, фігура-«маріонетка» та силует незнайомця показують механізми, за допомогою яких дорослі можуть входити у довіру до дітей. Постер містить попереджувальні меседжі та практичні поради щодо безпеки.

Постер «Король і Дама», авторка - студентка 3 курсу Олександра Коваленко: Постер використовує образ карткової гри, у якій «король б’є даму», щоб привернути увагу до неприпустимості фізичного насильства у стосунках. Сильний і прямий меседж про небезпечні патерни поведінки.

Постер «Небезпечні онлайн-челенджі», авторка студентка - 1 курсу Анастасія Козар: Контраст червоного диму та яскравих “лайків” символізує ризики популярних челенджів, за якими можуть ховатися маніпуляції, приниження чи сексуальний тиск. Плакат закликає не ризикувати безпекою заради миттєвого схвалення.
Конкурс став важливою складовою нашого давнього українсько-британського партнерства та спільної роботи над формуванням культури безпеки дітей онлайн.
Дякуємо всім учасникам і вітаємо переможців!

Чому в одних ситуаціях ми посміхаємось, навіть коли не хочеться, а в інших — стримуємо сльози до останнього?

Ви помічали, що іноді злитися — «не прийнято», а радіти надто голосно — «незручно»? Чому? Соціологія емоцій — це наука, яка пояснює наші «чому» 💬

Емоції — це хімія та гормони. Але це ще й соціальні очікування, правила та норми, які непомітно вчать нас, що ось так можна, а так вже ні. Ми зростаємо серед цих підказок і навіть не помічаємо, як наші «природні» почуття набувають штучної форми.

Вивченням цього і займається соціологія емоцій — це наука, що досліджує, як суспільство формує наші почуття та способи їхнього вираження.

Кілька прикладів, які показують, що наші емоції — соціальні:

🌍Різні культури — різні емоції.

У деяких країнах не прийнято відкрито демонструвати свої емоції. Культура стриманості привілює у країнах Східної Азії — там навіть посмішка на вулиці може здатися «надмірною». У інших же країнах навпаки, щирість емоцій вважається чеснотою. Особливо це помітно, у країнах Латинської Америки. Люди спокійно виражають радість і не соромляться бути експресивними навіть з незнайомими людьми.

👩‍🏫Сім’я та школа — перші «вчителі» емоцій.

Ми засвоюємо емоції від тих, поруч з ким зростаємо.
Комусь казали: «Не плач, це соромно». Іншим повторювали: «Не кричи, веди себе пристойно». Так ми запам’ятовували, які емоції дозволені, а які небажані.

🚻Гендерні ролі — рамки для емоцій.

Гнів хлопця сприймають як прояв сили, а гнів дівчини — як невиправдану емоційність. Сльози ж для дівчини вважаються природним, а для хлопця — слабкістю.
Це не про емоції — це про соціальні ролі, які нас оточують з дитинства.

📱Соцмережі — «емоційні маски».

У соціальних мережах люди публікують найкращі моменти, приховують невпевненість, втому, страх за ідеальними постами, адже цифрова культура любить «гарні» емоції. Тому ми вчимося демонструвати лише «приємні» почуття, приховуючи справжні.

Тож, розуміння соціології емоцій допомагає побачити, що наші почуття формуються не лише всередині нас, а й довкола нас. І коли ми помічаємо ці невидимі правила, ми нарешті можемо дозволити собі відчувати по-справжньому 💙

Нестеренко Анастасія, студентка освітньо професійної програми «Медіакомунікаціїї та звʼязки з громадськістю».

Що меми можуть розповісти нам про суспільство ?

Меми для багатьох - не тільки забавні картинки, але також і можливість сказати «Я свій». У кожної групі є свої коди. Якщо ти надсилаєш у чат мем і всі реагують сміхом значить тебе зрозуміли. Це як таємна мова серед своїх. Але що меми можуть значити для соціологів? 

Кожен мем як ознака колективної свідомості, адже він смішний тільки тоді коли всі розуміють про що мова. І саме це нова можливість для соціологів вивчати сучасне суспільство крізь призму мемів. Зазвичай меми мають свою “прайм еру”, це період коли мем найпопулярніший і впізнається більшістю користувачів.

Мем має свій життєвий цикл. Створення- поширення- пік популярності- перенасичення - занепад. Але бувають випадки коли після популярності мема, він стає класикою і повертається в соціальні мережі протягом довгого часу.

Наприклад, відомий виклик Олександра Усика «Донт пуш зе хорсес» змусила український простір вибухнути. Фраза миттєво стала мемом. Це приклад коли одна фраза стала колективним символом. Він з’явився в інтернеті у липні 2025 року і занепав вже у вересні. Але іншим прикладом може бути мем “невірний хлопець” заснований на стоковому фото іспанського фотографа Антоніо Гіллема.

Використання мему почалось в 2017 році і досі є популярним. Меми живуть у ритмі трендів, тобто вони як швидко з’являються, так і швидко зникають. Мова йде не тільки про мінливість жартів, а про те, як суспільство живе у режимі оновлення кожну годину. Ми ще не встигли пережиту одну подію, як в мережі з’являються інші. Соціологи мають велике підґрунтя для вивчення суспільства, адже колективна свідомість ніколи раніше не оновлювалась так швидко. І саме ця швидкоплинність є соціальним феноменом. Для соціологів меми це можливість мати цілий архів емоцій нашої епохи. Вивчаючи і розуміючи меми можна зрозуміти, що суспільство переживає в конкретний момент І якщо проаналізувати, які меми зараз у тренді, можна зрозуміти, чим дихає суспільство.

Прокрастинуємо — жартуємо про дедлайни.
Боїмося майбутнього — робимо мем про ШІ і роботів.
А який мем змусив вас голосно сміятися?

Третьякова Софія ССК-41

Що таке соціальні комунікації і чим вони відрізняються від журналістики та PR?

Уявіть собі суспільство як живий організм. Політика — його нерви, економіка — серце, а от мова, якою воно говорить саме з собою, — це соціальні комунікації. Це не просто про медіа чи рекламу. Це про те, як ми взаємодіємо, передаємо ідеї, формуємо спільні сенси.

Журналістика, PR і соціальні комунікації часто плутають. Але різниця є — і вона важлива. Журналістика розповідає, що сталося, намагається показати правду. PR — формує, як ми це сприймемо. А соціальні комунікації — це ширше. Вони про розуміння між людьми. Про те, як ми домовляємось про те, що вважаємо справедливим, важливим, справжнім.

У журналістиці головне — факт. У PR — імідж. А в соціальних комунікаціях — взаєморозуміння. Це не просто “що сказати”, а “як нас зрозуміють”. Бо можна мати ідеальний текст і все одно не донести сенс, якщо люди не відчують, що їх почули.

Подивімося на приклади. Коли громада збирає підписи, щоб зберегти парк, — це комунікація. Коли викладач не просто читає лекцію, а створює діалог — це теж комунікація. Коли політик слухає, а не лише говорить — ось вона, соціальна взаємодія. Навіть мистецтво чи меми у соцмережах — це частина великої розмови, яку веде суспільство саме з собою.

Кажуть, що довіра — головна валюта нашого часу. І саме соціальні комунікації її створюють. Бо чим більше ми відкрито говоримо, тим менше страху і більше зв’язку. Соціолог Ніклас Луман писав: “Суспільство існує настільки, наскільки воно здатне комунікувати”.

І справді, без комунікації ми — просто люди поруч. А з нею — ми стаємо спільнотою. Соціальні комунікації — це те, що тримає нас разом, навіть коли ми думаємо по-різному.

Педаш Софія

Кар’єрні траєкторії випускників соціологічного

Де сьогодні можуть працювати соціологи - люди, які досліджують суспільство, аналізують дані й поведінку людей? Відповісти непросто, адже перелік сфер і професій - доволі широкий. 

Соціологи стають тим «містком» між цифрами й живими процесами, який допомагає ухвалювати зважені рішення — у бізнесі, медіа, державі чи громадському секторі. Це професія, що поєднує аналітику, комунікацію та глибоке розуміння взаємодій людей.

Соціологічна освіта не обмежує випускника одним ринком — вона дає широкий вибір, де можна проявити свої навички.

Які навички формує навчання у майбутнього соціолога?

Під час навчання студенти, що вивчають соціологію, опановують уміння, що цінуються у будь-якій професії. Це передусім критичне мислення — здатність відокремлювати факти від маніпуляцій і бачити більш глибокі причинно-наслідкові зв’язки. Друга ключова навичка — робота з даними, яка варіюється від збору й аналізу опитувань до інтерпретації великих баз.

Студенти розвивають аналітичне мислення, навчаються бачити тенденції й формулювати рекомендації для управлінських рішень. Важливою є й комунікація — вміння будувати діалог, презентувати результати, працювати з командами та різними аудиторіями. А знання з управління проєктами дозволяють випускникам організовувати і проводити дослідження, кампанії та соціальні ініціативи.


Кар’єрні напрями, які відкриває соціологія

Соціологи легко знаходять себе в різних професіях. Багато випускників обирають HR, адже розуміють, як формується довіра, мотивація та командна динаміка та вміють створювати умови, у яких люди розкривають свій потенціал. Інші занурюються у світ маркетингових досліджень, аналізують поведінку споживачів, тренди й допомагають брендам чути своїх клієнтів.

Багато хто поринають в аналітику і працюють із великими масивами інформації, шукають закономірності та перетворюють цифри на зрозумілі інсайти, які ведуть бізнес до рішень. Часто соціологи реалізується у сфері PR та комунікацій — розробляють інформаційні стратегії, працють з репутацією компаній і кризовими комунікаціями.

Зростає попит і на соціологів в IT-сфері — як UX-дослідники, вони вивчають поведінку користувачів і допомагають створювати зручні цифрові продукти. А у медіа соціологи пояснюють складне просто, що робить їх успішними авторами для аналітичних матеріалів.

Не менш важливою залишається роль соціологів у державному управлінні та консалтингу — саме вони оцінюють ефективність програм та формують аналітику, що впливає на рішення, які змінюють суспільство. 

Нестеренко Анастасія, студентка освітньо професійної програми «Медіакомунікаціїї та звʼязки з громадськістю».

Що таке "прикладна соціологія" та чому вона потрібна сьогодні? Відповіді - в матеріалі практикантки пресценту ННІ соціології та медіакомунікацій Анастасії Барської

Студенти освітніх програм навчально-наукового інституту соціології та медіакомунікацій приступили до виконання завдань їх виробничої практики. Попереду — створення серії цікавих інформаційних матеріалів, інтерв’ю, репортажів і подій. Під час практики наші студенти мають нагоду спробувати себе в ролі керівників і фахівців комунікаційних агенцій, відчути реальний ритм роботи медіа-команд університету та розкрити власний творчий потенціал. 

Все це можливо зробити на комунікаційних базах Каразінського університету. Центр зв'язків з громадськістю університету, пресцентр навчально-наукового інституту соціології та медіакомунікацій, Університетська медіастудія, газета "Каразінський університет" щороку долучають практикантів до своїх робочих процесів.

Протягом листопада ми будемо представляти роботи наших студентів, створених під час проходження практики. Сьогодні - робота Анастасії Барської, студентки 4 курсу освітньо професійної програми “Медіакомунікації та зв'язки з громадськістю”.

Що таке прикладна соціологія та чому вона потрібна сьогодні

Коли ви обираєте продукт у магазині, голосуєте на виборах чи шукаєте зручний додаток — за цим стоїть соціологія. Не та, що в підручниках, а та, що працює тут і зараз, допомагаючи компаніям, містам і організаціям розуміти людей.

Якщо замислювалися що таке соціологія насправді і чим займається соціолог у реальному житті — ця публікація для вас. Розповімо про прикладну соціологію — напрям, який перетворює теорію на рішення.
Коли теорія виходить у реальний світ

Уявіть собі двох соціологів. Один з них сидить у бібліотеці, вивчає теорії та досліджує, як загалом працює суспільство. Він чи вона запитує: «Чому люди об'єднуються в групи?» або «Як формуються соціальні норми?». Це теоретична соціологія — фундамент розуміння людської поведінки.

А тепер другий соціолог. Вона або він - в офісі стартапу, аналізує, чому користувачі відмовляються від додатка. Або на зустрічі з мером, пояснює результати опитування про транспорт. Або ж запитує: «Як це використати прямо зараз для вирішення проблеми?». Це і є прикладна соціологія.

Теорія дає розуміння, а прикладні дослідження перетворюють його на інструменти змін. Найцікавіше починається, коли соціологи виходять із світу теорій у реальність з її викликами.
Від маркетингу до міст: де працює прикладна соціологія

Можливо, ви здивуєтеся, але прикладна соціологія сьогодні — це одна з найбільш затребуваних сфер. Вона там, де потрібно розуміти людей, їхні потреби та поведінку. Давайте пройдемося реальними напрямами, де соціологи творять щоденну магію даних.

Дослідження ринку та маркетинг — найвідоміша сфера. Коли бренди хочуть знати, чому продукт купують або ігнорують, звертаються до соціологів. Тут не просто збирають відгуки — аналізують цінності, культурні коди. Соціологи створюють портрети аудиторій, які допомагають компаніям говорити з людьми їхньою мовою.

І це логічно переходить у UX-дослідження. Недостатньо створити красивий інтерфейс — потрібно, щоб ним користувалися. Соціологи досліджують, як різні групи взаємодіють з технологіями: що зручно для студента, може бути незрозумілим для пенсіонера. Вони виявляють точки тертя і підказують, як зробити продукт зручним для всіх.

Звісно, величезну роль соціологія відіграє в медіа та комунікаціях. Чим займається соціолог у медіа-сфері? Аналізує, хто і як споживає контент, як люди реагують на кампанії, що робить новину вірусною. В епоху дезінформації досліджує, як поширюються фейки і як формується довіра до джерел.

Політична сфера — електоральні дослідження, опитування, аналіз поведінки. Соціологи допомагають зрозуміти, що насправді турбує людей, а не те, що здається важливим. Це змінює підхід: замість загальних гасел — конкретні відповіді на реальні запити.

Урбаністика — можливо, одна з найкрутіших сфер. Як зробити місто зручним? Чому люди не користуються новим парком? Соціологи виходять на вулиці, розмовляють з мешканцями — і раптом з'ясовується, що проблема не в парку, а в тому, що до нього незручно дістатися.

НГО працюють з конкретними проблемами і потребують доказів ефективності програм. Соціологи оцінюють ефект втручань, допомагають корегувати стратегії — це прикладна соціологія, яка безпосередньо змінює життя.
Як це виглядає на практиці

Міжнародні компанії замовляють соціологічні дослідження перед виходом на нові ринки. Те, що працює в західних культурах (акцент на особистому успіху), може не спрацювати в азійських, де важливіші сімейні цінності.

Реконструкція міських просторів у Європі: соціологи досліджують, як люди використовують площі. Архітектор мріє про одне, а мешканці роблять інше. Завдяки дослідженням простори створюються під реальні потреби.

Технічні компанії тестують додатки: молодь користується інтуїтивно, а старше покоління може не розібратися. Соціологи виявляють бар'єри і роблять технології доступними для всіх.
Де вчитися і як долучитися

У Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна працює кафедра прикладної соціології та соціальних комунікацій — одна з провідних в країні. Студенти з першого курсу працюють з Центром зв'язків з громадськістю університету, пресцентром навчально-наукового інституту соціології та медіакомунікацій, медіастудією, газетою "Каразінський університет". Це навчальна лабораторія, де замість пробірок — реальні медіа-проєкти, а замість формул — живі кейси.

Курси з дослідницьких методів, комунікацій, реклами та PR, міжнародні зв'язки, професійні майстерні, літні школи — все, щоб стати фахівцями, які перетворюють дані на рішення.
Прикладна соціологія — це про реальні зміни

Прикладна соціологія — це міст між теорією та практикою, між знанням і конкретними діями. Вона допомагає бізнесу розуміти клієнтів, медіа — аудиторію, містам — мешканців, а НГО — тих, кому допомагають.

Це не дослідження заради досліджень. Це про те, як зробити світ зручнішим, рішення — обґрунтованими, а зміни — важливими для людей.

Якщо вас зачепили ці теми, якщо хочете знати більше про те, що таке соціологія в дії і чим займається соціолог за межами підручників — слідкуйте за кафедрою прикладної соціології та соціальних комунікацій у блозі та соцмережах. Там будуть нові кейси, події, можливості — все те, що показує прикладну соціологію в реальному часі, коли дані змінюють світ.

Анастасія Барська, студентка освітньо професійної програми “Медіакомунікації та зв'язки з громадськістю”

«Чорний PR»: темна сторона комунікацій

Першокурсниця Дар’я Сунцова, студентка освітньої програми «Соціологія комунікацій, реклами та зв’язків з громадськістю», у своїй роботі за курсом «Вступ до спеціальності» досліджує тему, яка ніколи не втрачає актуальності — правомірності використання терміну «чорний PR».

Чи варто використовувати цей термін — чи, можливо, відмовившись від нього, ми зробимо інформаційний простір «чистішим»?

У своєму есе студентка розмірковує про роль мови у формуванні критичного мислення, про межі етики у сфері комунікацій і про те, чому називати маніпуляції своїми іменами — це перший крок до медіаграмотності та відповідальності.

    "Коли ми чуємо словосполучення «чорний PR», у багатьох із нас одразу виникає негативна асоціація — щось брудне, нечесне, майже злочинне. І це цілком закономірно, адже йдеться про технології дискредитації, маніпуляцій та поширення напівправди. Для замовника це швидкий спосіб перемогти у боротьбі, але для суспільства це справжня отрута, яка роз'їдає довіру та спотворює правду. 

    Але якщо відштовхнутися від емоцій і подивитися на це явище холодним розумом, виникає цілком логічне питання: чи має право на існування саме поняття, яке його описує? Я вважаю, що так. Незважаючи на свою руйнівну сутність, саме це поняття повинно існувати в нашому словнику. Перша і найголовніша причина — це необхідність називати речі своїми іменами. Світ комунікацій, особливо в політиці та бізнесі, дуже різний. І якщо ми хочемо в ньому орієнтуватися, нам потрібен точний словник. «Чорний PR» - це термін, який відокремлює звичайну конкуренцію або критику від цілеспрямованої, системної кампанії зі знищення репутації. Без чіткого імені будь-яка критика ризикує перетворитися на розмову ні про що. Забравши в нас це слово, ми не зробимо інформаційний простір чистішим. Ми просто позбавимо себе зручного інструменту, щоб вказати на проблему. Це все одно, що заборонити слово «крадіжка», щоб боротися зі злочинністю. Крім того, саме використання цього поняття виховує в нас медіаграмотність. Коли в суспільстві активно вживається термін «чорний PR», звичайні люди починають краще розуміти механізми маніпуляцій. Ми розпочинаємо ставити питання: «Хто стоїть за цією інформацією?», «Яка мета її поширення?», «Чи не є це спробою відвернути увагу від справжніх проблем?». Таким чином, це поняття стає нашим захисним щитом, який робить суспільство стійкішим до пропаганди та обману. І, нарешті, визнання терміну — це основа для того, щоб з ним боротися. Важко засудити те, що не має назви. Коли журналісти та активісти використовують поняття «чорний PR», вони не просто констатують факт. Вони запускають механізм соціальної відповідальності, виводять маніпуляторів із тіні. Заборонити це слово — означає зробити явище невидимим, а отже, ще небезпечнішим.

    Отже,поняття «чорний PR» має повне право на існування,оскільки воно служить важливим соціальним маркером.Суспільство потребує точної мови для опису навколишньої реальності, навіть якщо ця реальність іноді виявляється непривабливою.Тільки усвідомивши та назвавши загрозу, ми можемо по-справжньому ефективно їй протистояти".

    Ми вирішили поділитися цією роботою, бо вона — приклад щирої зацікавленості у професії. Дар’я не боїться мислити критично — а саме з цього починається справжня соціологія комунікацій.