«Чорний PR»: темна сторона комунікацій

Першокурсниця Дар’я Сунцова, студентка освітньої програми «Соціологія комунікацій, реклами та зв’язків з громадськістю», у своїй роботі за курсом «Вступ до спеціальності» досліджує тему, яка ніколи не втрачає актуальності — правомірності використання терміну «чорний PR».

Чи варто використовувати цей термін — чи, можливо, відмовившись від нього, ми зробимо інформаційний простір «чистішим»?

У своєму есе студентка розмірковує про роль мови у формуванні критичного мислення, про межі етики у сфері комунікацій і про те, чому називати маніпуляції своїми іменами — це перший крок до медіаграмотності та відповідальності.

    "Коли ми чуємо словосполучення «чорний PR», у багатьох із нас одразу виникає негативна асоціація — щось брудне, нечесне, майже злочинне. І це цілком закономірно, адже йдеться про технології дискредитації, маніпуляцій та поширення напівправди. Для замовника це швидкий спосіб перемогти у боротьбі, але для суспільства це справжня отрута, яка роз'їдає довіру та спотворює правду. 

    Але якщо відштовхнутися від емоцій і подивитися на це явище холодним розумом, виникає цілком логічне питання: чи має право на існування саме поняття, яке його описує? Я вважаю, що так. Незважаючи на свою руйнівну сутність, саме це поняття повинно існувати в нашому словнику. Перша і найголовніша причина — це необхідність називати речі своїми іменами. Світ комунікацій, особливо в політиці та бізнесі, дуже різний. І якщо ми хочемо в ньому орієнтуватися, нам потрібен точний словник. «Чорний PR» - це термін, який відокремлює звичайну конкуренцію або критику від цілеспрямованої, системної кампанії зі знищення репутації. Без чіткого імені будь-яка критика ризикує перетворитися на розмову ні про що. Забравши в нас це слово, ми не зробимо інформаційний простір чистішим. Ми просто позбавимо себе зручного інструменту, щоб вказати на проблему. Це все одно, що заборонити слово «крадіжка», щоб боротися зі злочинністю. Крім того, саме використання цього поняття виховує в нас медіаграмотність. Коли в суспільстві активно вживається термін «чорний PR», звичайні люди починають краще розуміти механізми маніпуляцій. Ми розпочинаємо ставити питання: «Хто стоїть за цією інформацією?», «Яка мета її поширення?», «Чи не є це спробою відвернути увагу від справжніх проблем?». Таким чином, це поняття стає нашим захисним щитом, який робить суспільство стійкішим до пропаганди та обману. І, нарешті, визнання терміну — це основа для того, щоб з ним боротися. Важко засудити те, що не має назви. Коли журналісти та активісти використовують поняття «чорний PR», вони не просто констатують факт. Вони запускають механізм соціальної відповідальності, виводять маніпуляторів із тіні. Заборонити це слово — означає зробити явище невидимим, а отже, ще небезпечнішим.

    Отже,поняття «чорний PR» має повне право на існування,оскільки воно служить важливим соціальним маркером.Суспільство потребує точної мови для опису навколишньої реальності, навіть якщо ця реальність іноді виявляється непривабливою.Тільки усвідомивши та назвавши загрозу, ми можемо по-справжньому ефективно їй протистояти".

    Ми вирішили поділитися цією роботою, бо вона — приклад щирої зацікавленості у професії. Дар’я не боїться мислити критично — а саме з цього починається справжня соціологія комунікацій.

Представниці кафедри на міжнародній конференції в Університеті Бергена

  

14-15 жовтня 2025 року в Університеті Бергена (Норвегія) відбулася міжнародна конференція "The War and Beyond: Perspectives on Ukrainian Culture and Society", організована дослідницькою мережею Ukrainett+. Кафедру прикладної соціології та соціальних комунікацій Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна на цьому важливому науковому форумі представляли завідувачка кафедри, кандидатка соціологічних наук, доцентка Ірина Олександрівна Солдатенко та викладачка кафедри, кандидатка соціологічних наук, доцентка Олександра Дейнеко.

Ірина Солдатенко представила дослідження "Стійкість української вищої освіти: відповідь на виклики війни" у співавторстві з колегами з Anglia Ruskin University (Анна Марковська, Алессія Меволі) та Харківського національного університету внутрішніх справ (Олексій Сердюк).

Дослідження базувалося на результатах проєкту "HR-політика університетів України під час війни" та включало опитування 442 працівників (140 чоловіків, 302 жінки) з 20 харківських закладів вищої освіти, доповнене фокус-групами. Аналіз показав дуалістичну природу адаптації: з одного боку – гнучкість форматів роботи, технічна підтримка та гуманітарна допомога; з іншого – значне скорочення допоміжного персоналу, збільшення бюрократичних процедур та збереження високих вимог до наукової продуктивності.

Олександра Дейнеко взяла участь у панелі "Forced Migration: Integration and Aspirations of Return" з доповіддю "Інтеграція, статус резиденції та наміри повернення – перспектива українських біженців у Північних країнах" у співавторстві з колегами з NIBR, OsloMet (Марте Хонда Мюре) та University of Eastern Finland (Ольга Філіппова).

Дослідження базується на понад 60 якісних інтерв'ю з українськими біженцями в Норвегії, Швеції, Фінляндії та Данії, проведених навесні 2024 року. Аналіз розкрив, як різні підходи до інтеграції біженців у скандинавських країнах та статус тимчасового колективного захисту впливають на досвід українців та їхні наміри щодо повернення.

Дослідження показало три ключові питання:Як українські біженці сприймають національні політики інтеграції на ринок праці та свій тимчасовий статус колективного захисту?
Як їхні початкові зусилля щодо інтеграції та статус колективного захисту впливають на наміри інтегруватися або повернутися?
Які найбільш помітні подібності та/або відмінності в досвіді біженців у чотирьох країнах?

Результати засвідчили, що політики тимчасовості можуть впливати на відчуття включеності біженців у приймаюче суспільство, а біженці можуть змінювати свою орієнтацію на країну перебування та свої прагнення будувати там майбутнє залежно від цих політик.

Конференція зібрала понад 100 дослідників з України, Норвегії та інших країн світу і стала важливою платформою для обміну досвідом та налагодження міжнародної співпраці в галузі українознавства.

Пресцентр ННІ соціології та медіакомунікацій

Коли сатира стає підручником: першокурсники про політичні комунікації з оповіді Марка Твена "Як мене обирали губернатором"

Щороку ми пропонуємо першокурсникам освітньої програми "Соціологія комунікацій, реклами та зв'язків з громадськістю" прочитати сатиричне оповідання Марка Твена "Як мене обирали губернатором" (1870) — текст, який, незважаючи на свій більш ніж століттєвий вік, залишається надзвичайно актуальним. У ньому письменник описує виборчу кампанію, де чесна репутація кандидата стає мішенню для систематичних інформаційних атак через пресу.

Це завдання допомагає студентам побачити, що багато сучасних негативних технологій, дискредитації опонентів та маніпуляції громадською думкою мають глибоке коріння. Водночас аналіз дозволяє зрозуміти, як цифрова ера та соціальні мережі посилили ці процеси, зробивши їх ще швидшими та масштабнішими.

Представляємо есе студентки першого курсу Анни Савицької, яка поділилася своїми роздумами про твір Марка Твена і провела паралелі з сучасною політичною комунікацією. Її текст — це свідчення про те, як майбутні фахівці з комунікацій вчаться критично осмислювати медійні практики та їхній вплив на суспільство:

"Чесно кажучи, після прочитання тексту Марка Твена «Як мене обирали губернатором» у мене залишилось дуже гірке й сумне враження. Це було і смішно, і боляче водночас. Смішно, бо Твен - майстер сатири і його гумор просто влучає в саме серце. А боляче, тому що попри всю комічність ситуації, він дуже чітко показує, яка насправді страшна й брудна річ - політика. Це оповідання написано понад сто років тому, але воно й про сучасні технології.

Марк Твен програв виборчі перегони, не тому, що був слабким кандидатом або не мав підтримки. Навпаки, він мав найцінніше, що тільки може бути в медійної людини - чесне ім’я. Але, на жаль, саме ця якість стала його Ахіллесовою пʼятою у політичній боротьбі.
Його суперники були наскільки брудні, що їх не обходило, якими засобами досягати мети. Вони просто вигадували один за одним абсурдні, огидні наклепи і друкували це в газетах. В цьому і була їхня сила: їм було все одно, чи це правда. А людям, які це читали, теж було все одно, чи є докази. Головне - сенсація, заголовок, скандал. А найстрашніше, що будь-яка його спроба захистити себе просто втрачала сенс. Бо як тільки він збирався дати спростування одному наклепу, з’являвся новий. І так без кінця. Це було схоже на боротьбу з багатоголовою гідрою: одну голову відрубуєш - три нові виростають. І Марк Твен був просто не готовий до такої війни. Йому не вистачало ні цинізму, ні жорсткості, ні готовності йти "по головах".
Я думаю, якби він почав діяти так само як його опоненти (тобто вигадувати про них історії, купувати газети, платити за "інформаційні атаки") можливо, в нього був би шанс виграти. Але тоді він перестав би бути тим Марком Твеном, яким він був - щирим, справжнім і чесним. І якби навіть виграв, то якою ціною? Навряд чи в даній ситуації ціль виправдовує зусилля. Мені дуже шкода, що чесні та порядні люди не можуть займатися політикою навіть у наш час.
Найстрашніше, що більшість людей у цій історії навіть ненамагались розібратись, де правда. Вони просто ковтали все, що писали газети.
Цей твір змусив мене серйозно замислитися не лише про ту історію, яку описує Марк Твен, а й про те, що відбувається в політиці сьогодні. Пройшло понад сто років відтоді, як він написав цей текст, але здається, що майже нічого не змінилося. Як і тоді, зараз у політиці перемагає не завжди той, хто чесний і гідний, а той, хто вміє маніпулювати, брехати і створювати гарні образи. Дуже прикро, що люди часто готові вірити в будь-які вигадки - головне, щоб це було емоційно, голосно й скандально.
У часи соцмереж, коли фейкову новину можна поширити за лічені секунди, все це ще страшніше. Репутацію людини можна знищити буквально за один день, і ніхто не захоче розбиратись, правда це чи ні. Ми хочемо змін, але сама політика не дає можливості цим змінам здійснитися. Це сумно усвідомлювати, але саме таку правду показує нам Марк Твен".

Сучасний PR: чому без ШІ нам вже нема куди бігти?

 

На занятті з курсу "Соціальні комунікації, реклама та зв'язки з громадськістю. Вступ до спеціальності" відбулася лекція доктора Галини Кравченкової, випускниці кафедри та незалежної дослідниці, яка зараз проходить стажування в University of Fribourg в Швейцарии.

Лекція почалася з переосмислення самого поняття PR. За визначенням IPRA, зв'язки з громадськістю - це "практика управління прийняттям рішень, яка спрямована на побудову відносин та інтересів між організаціями та їхньою громадськістю на основі надання інформації за допомогою надійних та етичних методів спілкування". Який вплив ШІ здійснює на практику реалізації PR? - ключове питання лекції.

Найбільш захоплюючою частиною лекції стало обговорення впливу штучного інтелекту на сучасний піар. Пані Галина Кравченкова навела конкретні приклади: 

    

            McDonald's оптимізував своє меню й опис страв так, щоб голосові асистенти Alexa             та Google Assistant правильно розуміли замовлення і радили його користувачам;
    

            Tesla активно працює з медіа та офіційними джерелами, щоб бути серед брендів,                 які згадує ChatGPT у відповідях про найкращі електромобілі.

Окрема увага приділялася практичним інструментам оцінки ефективності. Студенти ознайомилися з:AMEC metrics - міжнародними стандартами вимірювання PR
PESO-моделлю для аналітики соцмедіа (Paid, Earned, Shared, Owned media)
Барселонськими принципами 2.0.

"Рівень довіри = передбачення поведінки. Якщо ви знаєте, наскільки вам довіряють, ви вже можете з високою долею достовірності передбачити, як аудиторія діятиме в кризовій чи будь-якій іншій ситуації", - пояснила Галина Кравченкова важливість вимірювання репутації.

Ми вдячні пані Галині Кравченковій за обрану для презентації актуальну тему і багато питань для роздумів, поставлених студентам.

Пресцентр ННІ соціології та медіакомунікацій

Вікторія Берещак: виживають не бездоганні, а чесні та швидкі

Сьогодні в межах курсу «Теорія та практика зв’язків з громадськістю» відбулося особливе заняття — його провела Вікторія Берещак, експертка зі стратегічних і тактичних комунікацій, авторка книг «Комунікаційна стратегія в бізнесі. Як досягти максимуму в спілкуванні з аудиторією» та «Як здолати шторм. Золоті правила антикризових комунікацій».

Її візит став справжнім інтелектуальним імпульсом для наших студентів і викладачів.

Пані Вікторія ознайомила учасників із корисними й дієвими інструментами, що допомагають ефективно комунікувати: правилом «Не нашкодь», технікою створення лаконічного повідомлення — «одне речення», а також формулою «2 ЩО + 1 ЩОБ», яка дозволяє чітко структурувати меседж. Ми побачили, як ці підходи працюють у реальних кейсах.

Під час воркшопу експертка поділилася практиками побудови стратегічних комунікацій, розповіла про принципи антикризової взаємодії та представила приклади з власного професійного досвіду. Особливу увагу було приділено тому, як у сучасному інформаційному середовищі зберігати довіру аудиторії та комунікувати чесно, переконливо й швидко.

Захід пройшов у форматі живого діалогу. Учасники активно ставили запитання, обговорювали кейси, отримували практичні поради, які можна застосовувати у своїх комунікаційних проєктах.

Щиро дякуємо Вікторії Берещак за натхнення, відкритість і професійну щедрість.
Приємним бонусом стали її книги з автографами — чотири примірники отримали найбільш активні студенти!

"Простір для думок серед викликів війни: успішна реалізація проєкту «Think Station» у ХНУ імені В.Н. Каразіна

Пишаємось успішним втіленням проєкту "Think Station" (Станція мислення) під керівництвом доцентки кафедри прикладної соціології та соціальних комунікацій Аліни Калашнікової в рамках міжнародного проєкту CAFU ("Competence Aid for Ukraine").

Ідея проєкту, яка отримала міні грант і була реалізована, - передбачала створення «Станції мислення» у приміщенні соціологічного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна (Північний корпус), а саме – дизайн, закупку і встановлення вікна, яке було пошкоджено під час війни, закупку і розміщення меблів (стіл, три стільці). 

“Студенти і співробітники ХНУ ім. В.Н. Каразіна (Харків, Україна) тепер мають привабливе місце для навчання, спілкування, обговорення міжфакультетських проєктів і командної роботи поза межами аудиторій – «Станцію мислення» на території соціологічного факультету. З міркувань екологічної відповідальності, використані у проєкті меблі не є новими, а придбані у комісійному магазині, що позитивно впливає на екологію регіону та сприяє досягненню Цілей сталого розвитку ” – говорить Аліна Калашнікова.

Поки навчальний процес в університеті проходить онлайн, можливостями “Cтанції мислення” користуються співробітники, які відвідують університет.

Проєкт CAFU «Компетентнісна допомога для України» реалізується соціологічним факультетом університету спільно з Folkuniversitetet та Sustainability InnoCenter Уппсальського університету за фінансової підтримки Шведського інституту.

Про інші заходи в межах проєкту CAFU — «Компетентнісна допомога для України» тут  

Студенти-медійники зазирнули за лаштунки харківської медіагрупи «Накипіло»

2 квітня 2025 року студенти першого курсу освітньої програми «Медіакомунікації та зв’язки з громадськістю» у межах дисципліни «Історія та теорія медіа» (викладачка — доцентка кафедри прикладної соціології та соціальних комунікацій Вікторія Болотова) здійснили навчальний візит до медіагрупи «Накипіло» — партнерської редакції кафедри. До них приєдналися першокурсники освітньої програми «Соціологія комунікацій, реклами та зв’язків з громадськістю» та охочі студенти інших груп.

Під час екскурсії студенти мали можливість побачити, як працює сучасна редакція зсередини. Головний редактор медіагрупи Євген Стрельцов познайомив учасників візиту з журналістами та командою «Накипіло», розповів про структуру редакції, редакційні принципи та повсякденну роботу журналістів. Особливу увагу приділили взаємодії медіа з громадськими організаціями та соціальними ініціативами.

Однією з найбільш захопливих частин візиту стала екскурсія до студії радіо «Накипіло», де записуються подкасти, відомі на всю країну. Студенти змогли побачити, звідки транслюються аудіопередачі, як влаштовано процес звукозапису та підготовки контенту для ефіру.

Подібні зустрічі виходять за межі традиційного навчання в аудиторії та формують професійне бачення, навички й натхнення майбутніх журналістів і фахівців з комунікацій. Це — крок до усвідомлення реального медіасередовища, у якому вони працюватимуть уже зовсім скоро.

Євгенія Муріна, СМК46

для пресцентру соціологічного факультету

Текст в Інсті має бути як новела Стефаника - коротко, сильно, страшно

10 квітня 2025 року в межах Майстерні «Журналістика на прифронтових територіях» відбувся тренінг «Соцмережі для медіа» від Тетяни Хоронжук — філологині, медійниці, редакторки соціальних мереж радіо «Накипіло» та досвідченої фахівчині у сфері SMM. Подія стала завершальним заходом весняного блоку Майстерні, присвяченого цифровим інструментам у роботі журналіста.

Захід був присвячений викликам, із якими стикаються сучасні журналісти у світі стрімкої цифровізації. Тетяна Хоронжук наголосила: сьогодні недостатньо просто створювати якісний контент — важливо вміти «упаковувати» його та ефективно доносити до аудиторії, яка здебільшого перебуває саме в соціальних мережах.

На початку зустрічі лекторка поділилася своїм професійним шляхом і представила топ соціальних мереж для українських медіа: Telegram, YouTube, Facebook, Viber та Instagram. Вона пояснила, як відрізняється функціонал кожної з платформ, якими є алгоритми роботи з ними та як побудувати комунікаційну стратегію для кожного каналу окремо.

Тетяна звернула увагу на феномен інформаційних бульбашок — замкнених середовищ, у яких живе користувач і які майже не перетинаються між собою. Саме тому універсальної стратегії не існує: для кожної соцмережі важливо створювати контент, адаптований до її стилістики, формату й очікувань аудиторії.

Окрема частина тренінгу була присвячена концепції «швидких» і «повільних» медіа. У перших пріоритет — оперативність, у других — глибина аналізу. І в обох випадках ключовим залишається чітке розуміння своєї цільової аудиторії: хто ці люди, чим вони живуть, які в них потреби й очікування.

Практична частина заходу охоплювала всі базові навички, необхідні для створення ефективної сторінки медіа в соцмережах. Учасники дізналися, як правильно оформлювати профіль, щоб одразу пояснити новим підписникам, хто ви і про що ваш контент. Тетяна детально розповіла, як писати коротко і водночас змістовно, будувати пости за чіткою структурою, формулювати заголовки, які привертають увагу, та створювати «затравки» (хуки) — емоційні чи інтригуючі початки, що змушують дочитати до кінця. Не менш важливою була тема добору візуального контенту: зображення мають не лише доповнювати текст, а й працювати на його основну ідею.

Особливу увагу лекторка приділила Instagram — як платформі з великою залученістю. Йшлося про роботу з Reels, важливість реакцій замість простої кількості підписників, алгоритми уникнення блокувань і тіньових банів. Тетяна поділилася власними кейсами й надала поради, як діяти в разі скарг на сторінку.

Захід не лише озброїв учасників новими знаннями, а й мотивував працювати зі своїми медіапроєктами системно та стратегічно, розуміючи особливості кожної соцмережі та цінність прямої взаємодії з аудиторією.

Єлізавета Овраменко, СМК25
для пресцентру соціологічного факультету

Тетяна Леонова: "Про культуру ніколи не потрібно говорити як про другорядну"

"Якщо ми не будемо говорити про нашу культуру — за нас це зроблять наші вороги". Ці слова журналістки й культурної оглядачки Тетяни Леонової стали емоційним ядром майстеркласу, що відбувся на соціологічному факультеті за ініціативи кафедр "Медіакомунікацій" та "Прикладної соціології та соціальних комунікацій".

Зустріч була присвячена трансформації журналістики під час війни, зокрема — культурній журналістиці, її викликам і відповідальності. Спікерка поділилася власними правилами оформлення тексту — особливо інтерв’ю — у воєнний час, коли журналістика балансує на межі адаптивності. Ми звикли до заголовків про війну, насильство, теракти – і ці реалії важко ігнорувати. Проте журналісти можуть змінити цей тренд, обираючи підхід, який фокусується на можливих рішеннях. Це психологічний підхід, правильний вибір соціально важливої теми та відповідальність за роботу з героями, що вимагає від журналістів особливої уважності. Тож Тетяна висловила декілька своїх порад:

«Не затягуйте вступ. Читач сам приймає рішення — читати далі чи ні — буквально за кілька секунд.»

«Працюйте з цитатами. Вибирайте ті, що емоційні, парадоксальні або контрастні. Але не повторюйте їх у самому тексті ще раз — це вбиває динаміку.»

«Структура — понад усе. Розділяйте матеріал на логічні блоки: бекґраунд, особисті історії, аналітика. Підзаголовки існують не просто так, вони завжди є опорою для читача.»

«Текст має бути адаптивним. Один матеріал повинен працювати і як повноформатне інтерв’ю на сайт, і як короткий пост у соцмережі.»

«Один текст може мати декілька життів. Використовуйте уривки з Instagram, цитати з Telegram, як окремі тези для прев’ю в новинних добірках».

Зустріч закінчилася з надією, що учасники зможуть застосувати отримані знання на практиці, обговорюючи важливі теми, які стосуються адаптації журналістики до умов війни, збереження етики та культурної ідентичності в медіа. Зокрема, Тетяна Леонова поділилася досвідом, як війна змусила змінювати підходи до роботи та відчувати себе впевнено незалежно від рівня гнучкості в адаптації інтерв’ю. Також розглядали типові помилки в роботі журналістів, аналізували стилі українських інтерв’юерів та шукали способи поліпшення роботи з контентом у різних форматах. Усі ці теми були порушені в контексті змін, які війна принесла не лише в техніку роботи, а й в емоційну частину медіа. Учасникам надали можливість висловити свої запитання вже після зустрічі, надавши контакти спікерки для подальшої консультації.

Ключовий меседж зустрічі — журналістика не зупиняється під час війни, а про культуру ніколи не потрібно говорити як про другорядну. Вона є частиною спротиву, частиною нас. Тож говорити про неї наш прямий обов’язок.


Погребняк Вікторія СМК-25
для пресцентру соціологічного факультету

Як говорити про воєнні злочини: тренінг із Тетяною Федорковою про подкасти, етику і людські історії

Як говорити про найстрашніше — чесно, гідно та з емпатією? Як зафіксувати свідчення воєнних злочинів так, щоб їх почули і використали в судовій справі? Як говорити про війну, щоб не звести трагедію до цифр, а людину — до безіменного епізоду?

3 квітня 2025 року в рамках Майстерні «Журналістика на прифронтових територіях» відбувся онлайн-тренінг «Як висвітлювати воєнні злочини росіян та судові справи колаборантів». У заході взяли участь студенти бакалаврату спеціальності «Журналістика», викладачі, а також усі охочі, хто працює з темою війни в медіа. Метою події було надати учасникам інструменти для якісного, етичного та відповідального висвітлення воєнної тематики в українських ЗМІ, з особливим акцентом на аудіоформатах.

Журналістка Тетяна Федоркова — авторка та ведуча подкастів, випускниця Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна,—  розповіла про особливості роботи журналіста, який висвітлює чутливі теми, зокрема — воєнні злочини та судові процеси.

Особливу увагу було приділено дотриманню етичних норм у медіа. Тетяна наголосила на важливості неупередженого висвітлення судових справ і навела приклад з Кодексу етики українського журналіста, згідно з яким не можна називати людину злочинцем до рішення суду. Такий підхід, за словами журналістки, є не лише професійно відповідальним, а й необхідним для дотримання принципів правосуддя.

Тетяна Федоркова поділилася досвідом створення подкастів, серед яких — «Суботній подкаст», «Zoon Politikon», «Герої Харкова», а також журналістські розслідування «Ан-26. Історія останнього польоту» та «Воєнний Харків: як вистояли П’ятихатки», створені у співпраці з Суспільним і Deutsche Welle. За подкаст «Ан-26» вона була відзначена премією MEGOGO Audio в номінації «Журналістське розслідування».

Журналістка докладно розповіла про всі етапи виробництва подкастів: від ідеї, структури сценарію, роботи з героями — до технічної реалізації та звукового дизайну. Зокрема, вона поділилася порадами щодо підготовки інтерв’ю з людьми, які пережили травматичний досвід: як дати людині простір, не тиснути, вміти слухати та працювати з емпатією.

До розмови долучився також Володимир Носков — регіональний кореспондент Української служби Радіо Свобода, ведучий радіо «Накипіло» та медіатренер. Його виступ був присвячений важливості інклюзивності в журналістиці. Володимир поділився практичними порадами щодо того, як говорити про вразливі групи з повагою, уникати кліше, не маргіналізувати постраждалих, а натомість показувати людяність, силу та гідність героїв.

Учасники тренінгу активно долучалися до дискусії, ділилися власними роздумами, ставили запитання про юридичні аспекти фіксації свідчень, згоду на публікацію, етичні межі в роботі з воєнною темою. Також обговорювали важливість емоційної безпеки як для журналістів, так і для героїв матеріалів.

Захід став важливою частиною підготовки майбутніх журналістів до роботи з темами війни, документуванням історій та збереженням правди в аудіоформаті.



Валерія Рябініна СМК25

Співбесіда як діалог брендів: зустріч із Brand Writer Маргаритою Пінчук

 

15 квітня на соціологічному факультеті Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна відбулася відкрита лекція для студентів у рамках курсу «Теорія і практика зв’язків з громадськістю». Спікеркою стала випускниця факультету, а нині — Brand Writer в ІТ-команді NIX — Маргарита Пінчук.

Тема зустрічі — «Співбесіда як діалог брендів: як зрозуміти бренд роботодавця і як презентувати себе» — викликала жвавий інтерес і дискусію серед студентів.

Під час лекції Маргарита поділилася інсайдами з HR-комунікацій, розповіла, як компанії конкурують за таланти, та чому бренд роботодавця — це не реклама, а стратегія. Студенти дізналисяпро те, як “зчитувати” цінності компанії ще до співбесіди; що таке EVP (ціннісна пропозиція роботодавця); як резюме, досвід, поведінка і навіть тон голосу формують особистий бренд кандидата.

Цікавим елементом лекції стало домашнє завдання: проаналізувати бренд компанії мрії, написати elevator pitch про себе та підготувати запитання для HR-інтерв’ю. З результатами роботи студентів познайомимося на семінарських заняттях.

Пресцентр соціологічного факультету

"Замість тисяч на рекламу — зроби корисне! І отримаєш охоплення" - порада майбутнім комунікаційникам від Андрія Гнутова, співзасновника та креативного директорa агенції “Hi, There!”

Сьогодні студенти соціологічного факультету були присутні на лекції за темою "Корпоративно-соціальна відповідальність та її функція в українському бізнесі". Своїм досвідом та експертизою поділився Андрій Гнутов — співзасновник та креативний директор агенції “Hi, There!”

Андрій розповів про трансформацію корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) в сучасних умовах. За визначенням ISO 26000, КСВ — це відповідальність організацій за вплив їхньої діяльності на суспільство та довкілля. Як зазначив спікер, КСВ сьогодні — це не просто благодійність, а стратегічний підхід до ведення бізнесу, що охоплює як внутрішню відповідальність (гідні умови праці, ментальне здоров'я працівників), так і зовнішню (екологічні ініціативи, підтримка громад).

Особливу увагу Андрій приділив моделі ESG (Environmental, Social, Governance), яка розширює концепцію КСВ відповідно до вимог XXI століття. У цій парадигмі бізнес оцінюється не лише за фінансовими показниками, але й за впливом на людей, природу та якістю управлінських рішень.

В умовах війни українські компанії швидко адаптували свої КСВ-стратегії. Спікер навів приклади Нової Пошти, Rozetka та Укрпошти, які зосередилися на підтримці ЗСУ, допомозі ВПО та забезпеченні безпеки працівників. На відміну від західного підходу з акцентом на сталому розвитку, в Україні КСВ часто пов'язана з виживанням бізнесу та підтримкою суспільства в кризовий період.

Ключовим меседжем лекції Андрія Гнутова стала теза: "Замість тисяч на рекламу — зроби корисне. І отримаєш охоплення". Спікер наголосив, що КСВ сьогодні — це не просто імідж, а ДНК сучасного бренду, і саме відповідальний бізнес має майбутнє.


Учасниками зустрічі були студенти і викладачі всіх програм соціологічного факультету. Щиро дякуємо пану Андрію за приділений нам час і цікаву лекцію!

Пресцентр соціологічного факультету

Журналістика під обстрілами: як створюються відеорепортажі з прифронтових територій

У рамках майстерні "Журналістика на прифронтових територіях" відбувся другий тренінг, присвячений створенню відеорепортажів з деокупованих та прифронтових громад. Заняття провів Гнат Голик — продюсер харківського онлайн-видання Gwara Media та керівник мультимедійного відділу, чия команда спеціалізується на документальних репортажах з Харківської області.

Тренінг розпочався з обговорення ключових аспектів роботи відеожурналіста в умовах війни. Гнат наголосив, що кожен репортаж починається з ідеї — без чіткого задуму неможливо створити якісний матеріал. "Історії оточують нас повсюдно, головне — навчитися їх помічати та фіксувати," — зазначив він.

Особливу увагу приділили технічній стороні зйомок. Учасники дізналися, що навіть звичайний смартфон може стати потужним інструментом для створення професійного відео, якщо правильно використовувати його можливості.

Проте головним акцентом була безпека: Гнат неодноразово підкреслив, що життя журналіста важливіше за будь-який матеріал. Учасники розглянули необхідні заходи безпеки, включаючи планування дій на випадок кризи, комплектацію аптечкою, бронежилетом, каскою та засобами зв'язку.

Важливим блоком стало обговорення монтажної зйомки — коли журналіст ще під час зйомки думає про майбутній монтаж. Гнат пояснив, чому важливо знімати не все підряд, а лише те, що дійсно стане частиною історії. Він розкрив секрети роботи з крупністю планів і на прикладі уривку з репортажу про колядників на Куп'янщині показав, як поєднання кадрів створює емоційну динаміку.

Тренінг пройшов у дружній та інтерактивній атмосфері, де учасники не лише отримали корисні знання, а й надихнулися на подальший розвиток у складній, але важливій справі — висвітленні життя прифронтових громад.

Вікторія Коробка, студентка групи СМК12

Майстерня «Журналістика на прифронтових територіях». День перший про те, як фактчекінг стає щитом проти дезінформації

 

20 березня 2025 року розпочала свою роботу майстерня «Журналістика на прифронтових територіях». Учасники першого тренінгу, які приєднались зі всіх куточків України, занурилися в тему фактчекінгу як інструменту протидії пропаганді та маніпуляціям.

Заняття провели медіаекспертки Ольга Яковлева та Юліана Топольник з «Gwara Media», які поділилися власним досвідом роботи з перевіркою інформації та розповіли про найактуальніші виклики у сфері боротьби з дезінформацією.

Тренінг відбувся в інтерактивному форматі, що дало змогу учасникам не лише слухати лекцію, а й брати активну участь у процесі. Журналістки запропонували серію практичних завдань: від розпізнавання згенерованих штучним інтелектом зображень до роботи з клікбейтами та фішингом. 

Під час зустрічі учасники занурилися у світ інформаційних маніпуляцій та методів їхнього викриття. Спікерки розповіли про різновиди неправдивої інформації та пояснили, яку роль вона відіграє в сучасному медіапросторі. Особливу увагу приділили методам фактчекінгу, наводячи реальні кейси з досвіду команди «Gwara Media», які продемонстрували, як ретельно перевірені факти можуть розвінчувати навіть найскладніші інформаційні атаки.

Окремий блок дискусії був присвячений впливу штучного інтелекту на поширення фейків. Учасники дізналися, як розпізнавати контент, створений за допомогою ШІ, та які інструменти допомагають відрізняти реальні зображення й відео від генерованих алгоритмами підробок. Спікерки також пояснили, як російська пропаганда використовує штучний інтелект для створення маніпулятивних наративів, які впливають на громадську думку.

На завершення зустрічі учасники отримали добірку перевірених медіа та корисних ресурсів, що допомагають боротися з дезінформацією, формувати критичне мислення та зберігати інформаційну безпеку в умовах сучасних викликів.

Тренери наголосили, що боротьба з дезінформацією — це не лише завдання журналістів чи медіафахівців, а й відповідальність кожного громадянина. Виявляти фейки, розпізнавати маніпуляції та ділитися достовірною інформацією — важливі кроки у зміцненні інформаційної безпеки суспільства.

Завершилася зустріч корисними рекомендаціями від експерток. Учасники отримали добірку матеріалів: книгу про міжнародні розслідування та інформаційну війну з Росією, а також аналітичну статтю про дезінформаційні кампанії, що поширювалися в Україні у 2024 році. Зокрема, йшлося про наративи, спрямовані на дискредитацію мобілізації, української влади та армії, пропаганду так званої «поразки» України та створення ілюзії хаосу в державі.

Такі маніпуляції мають на меті не лише вплинути на ситуацію на фронті, а й посіяти сумніви та зневіру в суспільстві. Саме тому навички критичного мислення та фактчекінгу сьогодні набувають особливої значущості.



Єлизавета Кайдалова, студентка групи СМК12

Як стати учасником програми мобільності Ерасмус +? Досвід участі в конкурсі та навчання в Тартуському університеті студентки Вероніки Баженової

 

Привіт, читачі! Мене звати Вероніка, я - студентка 4-го курсу освітньої програми «Медіакомунікації та зв’язки з громадськістю» соціологічного факультету. Минулого семестру (осінь 2024 року) я брала участь у програмі академічної мобільності Erasmus+, перебуваючи на обміні в Естонії, а саме — у Тартуському університеті.

«Естонія? Де це таке? А програма за обміном? Це можна поїхати навчатися за кордон?» — Так, можна :) У цьому дописі я розповім вам трішки про свій досвід перебування на обміні та навчання в одному з найкращих університетів не тільки в Європі, а й у світі!

Як я потрапила до іноземного університету?

Усе просто: стежила за оголошеннями з відкритими конкурсами Erasmus+ у WhatsApp-каналі відділу управління з міжнародних відносин Каразінського університету, заповнила форму, додавши необхідні документи, перелік яких було прикріплено до оголошення. Далі - чекала на відповідь, висловивши свою зацікавленість :). Обираючи варіанти, доступні для студентів соціологічного факультету, відверто кажучи, я спочатку не звернула увагу на оголошення про Тартуський університет. Я розглядала такі варіанти, як Італія, Австрія, на крайній випадок Польща. «Естонія? Це де взагалі? Та ну ні, яка Прибалтика, коли є можливість поїхати в Мілан! Не цікаво», — думала я, не усвідомлюючи, що шанс отримати місце на обмін досить невеликий, адже їх небагато, а бажаючих по світу — достатньо.
(Агов, каразінці! Поки ви навчаєтесь, користуйтеся цією можливістю отримати досвід навчання за кордоном, вона в нас є, дійте!)

Спочатку я отримала повідомлення про те, що пройшла конкурс в університет у Польщі, але того ж дня, коли я отримала повідомлення із запрошенням, мені відмовили: кількість конкурсних місць скоротили, і за рейтингом я не пройшла (й таке може бути, тому не соромтеся — надсилайте заявки на всі можливі конкурси!). Повідомивши про це координаторку міжнародних програм на соціологічному факультету пані Ольгу Філіпову, я отримала від неї пораду відправити заявку до Естонії. Я прислухалася до її поради спробувати — і пройшла.

А що далі, вже можна збирати валізу?

Поки що рано :) Зазвичай після сповіщення про те, що студент(ка) отримав(ла) місце в програмі, залишається приблизно два-три місяці до початку мобільності. За цей час він або вона має підготувати потрібні документи для відправляючого та приймаючого університетів. І так, це нудно та нервово. Але, щоб нікого не налякати: як Каразінський, так і Тартуський університети вже з моменту підтвердження запрошення на навчання координують студента з питань того, що, де й коли треба буде зробити до та після прибуття, де він буде жити, як отримати грант, як зареєструватися на курси, з ким зв’язуватися і все-все-все.

А що до фінансування? На що жити?

Фінансування мобільності залежить від програми Erasmus+: буває й таке, що його взагалі немає, тому уважно дивіться умови в оголошенні конкурсу (цю інформацію зазвичай додають). У випадку з Тартуським університетом його сума була більш ніж достатня не тільки для покриття основних витрат, таких як проживання, харчування, а й для подорожей. Під час обміну я встигла відвідати Угорщину, Іспанію, Італію, Чорногорію та Польщу!

Щодо адаптації?

З першого дня Тартуський університет приділяє студентові багато уваги та робить усе, щоб адаптація пройшла легко та швидко. Щоб не відчувати дискомфорту в іншомовному середовищі, заздалегідь до мобільності програма Erasmus+ надає можливість студентам пройти безкоштовний підготовчий онлайн-курс з потрібної мови (у випадку з Тартуським університетом — це англійська.

Естонія для мене виявилася відкриттям! Вона вдало поєднує старе і нове, історичні цінності та інновації, природу й архітектуру. Її невеликі території не суперечать масштабам можливостей! Естонія, зокрема Тарту, — культурна столиця Європи, що збирає та об’єднує розумних, талановитих і цікавих людей. Це країна з неймовірною природою, самобутньою та унікальною культурою варта вашої уваги!

Вероніка Баженова, студентка групи СМК46

Боротьба з дезінформацією та інформаційна безпека: досвід Естонії на гостьовій лекції від доцентки Тартуського університету Марії Муруума-Менгель

 

13 березня 2025 року доцентка кафедри медіазнавства, соціальних медіа Інституту соціальних досліджень Тартуського університету Марія Муруума-Менгель зустрілася зі студентами освітніх програм соціологічного факультету з лекцією за темою «Боротьба з дезінформацією: досвід Естонії». Тематика зустрічі відповідає тематиці навчальних курсів "Практикум конфлікту в медіа" (викладач доцент Р. Борисов), "Основи медіаграмотності" (викладачі професор І.Рущенко, доцент О. Чернявська), "Основи медіакомунікацій та зв'язків з громадськістю" (викладач О.Зіненко), тому були запрошені на зустріч і брали участь в обговоренні матеріалів лекції і студенти, і викладачі. 

В центрі уваги обговорення були особливості поширення російської дезінформації в Естонії, а саме:  основні наративи дезінформації, спрямовані проти Естонії; механізми «економіки уваги», що працюють проти нас: кейси манфлюенсерів і гендерної дезінформації, езотерично-конспірологічні мережі; естонський підхід до підвищення інформаційної стійкості суспільства; мікровтручання в медіа як громадянський обов’язок кожного. Окрім цього, Марія Муруума-Менгель поділилася додатковими матеріалами для глибшого вивчення теми та представила інші проєкти за своєю участю, що стосуються діяльності медіа та протидії дезінформації.

Естонія має унікальний досвід протидії російській дезінформації, адже, як країна Балтії, вона протягом десятиліть була однією з головних мішеней інформаційних атак. Одним із основних викликів для країни стало створення єдиного наративу національної історії та культури, враховуючи наявність великої російськомовної меншини та вплив з боку РФ.

У протистоянні російській дезінформації значну роль в Естонії відіграють громадянські ініціативи та освітні проєкти. Це свідчить про важливість не лише державної стратегії, а й залучення суспільства до боротьби з дезінформацією, що було підкреслено пані Муруума-Менгель у лекції.

Зустріч відбулася завдяки зусиллям студентки освітньої програми «Медіакомунікації та зв’язки з громадськістю» Вероніки Баженової, яка в минулому осінньому семестрі навчалася в Тартуському університеті в межах програми Erasmus+ і була слухачкою курсу Марії Муруума-Менгель «Media in the Era of Disinformation», й гаранта освітньої програми "Медіакомунікації та зв’язки з громадськістю" кафедри прикладної соціології та соціальних комунікацій доцентки Вікторії Болотової.

Ярмарок вакансій як спеціальна подія в піар діяльності. Досвідом з організації та проведення Ярмарку вакансій поділився керівник Центру працевлаштування Каразінського університету (2011-2021), аспірант кафедри Дмитро Лобанов

На лекцію за курсом "Теорія і практика зв'язків з громадськістю" буд запрошений Дмитро Лобанов – керівник Центру працевлаштування Каразінського університету (2011-2021), а нині офіцер із захисту дітей Дитячого фонду ООН (UNICEF), аспірант кафедри. 

Тема зустрічі – підготовка та організація Ярмарку вакансій як спеціальної події. Дмитро поділився своїм досвідом у проведенні таких заходів, розповів про ключові етапи планування, взаємодію з роботодавцями, залучення студентів і випускників. Обговорили також, як змінилися підходи до організації ярмарків вакансій в умовах цифровізації та глобальних змін на ринку праці.

Зустріч стала чудовою можливістю для студентів дізнатися про практичні аспекти організації масштабних кар’єрних заходів і отримати корисні поради від експерта.

ЖУРНАЛІСТИКА ПІД ЧАС ВІЙНИ – БІЛЬШЕ, НІЖ ПРОФЕСІЯ. ЦЕ - ВИКЛИК!

Кафедра прикладної соціології та соціальних комунікацій у партнерстві з «Медіагрупою «Накипіло». Радіо» та ГО «Gwara Media», за підтримки Чеської громадської організації «Асоціація з міжнародних питань» (АМО) та фінансової підтримки програми трансформаційної співпраці Міністерства закордонних справ Чехії запрошують студентів спеціальності Журналістика та їх викладачів, а також всіх зацікавлених до Майстерні «Журналістика прифронтових територій»

Можлива участь у двох статусах : «Слухач» (без отримання сертифікату) та «Учасник» (з отриманням сертифікату)


Яка мета Майстерні?

Ми запрошуємо всіх причетних до журналістики ознайомитись з її специфікою на прифронтових територіях.

Студенти-бакалаври спеціальності «Журналістика» можуть отримати не тільки знання, але й сформувати практичні навички, що допоможуть їм в адаптації до сучасних професійних викликів, пов’язаних з війною.

Хто такий слухач майстерні?

Будь-який студент чи викладач спеціальності "Журналістика" або іншої спеціальності, який цікавиться журналістикою прифронтових територій та зареєструвався на майстер-класи.

Хто такий учасник майстерні?

Студент бакалаврату будь-якого курсу та форми навчання, який зареєструється, виявить бажання стати учасником та обере один із напрямків і відповідного тренера для виконання практичного домашнього завдання.

УВАГА! У зв'язку зі специфікою Майстерні, у разі виникнення конкурсу на статус «учасника» пріоритет мають студенти вишів із прифронтових областей (Харківської, Луганської, Донецької, Херсонської, Сумської, Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської та Чернігівської).

Кожен тренер може взяти групу максимум у 35 осіб, чиї роботи він перевірить та надасть відгук. Можлива подальша професійна співпраця з тренером у разі його зацікавленості вашою роботою.


Хто наші партнери?

«Медіагрупа «Накипіло». Радіо» — регіональне харківське медіа, журналісти якого розказують про Харків і Харківську область, приділяючи увагу подіям України, в них виходять аудіорепортажі з деокупованих територій, інтерв’ю з військовими, політиками, волонтерами, громадськими діячами та митцями.

«Gwara Media» — незалежна медіаплатформа з Харкова яка спеціалізується на конвергентній журналістиці. Щоб залучати аудиторію, її фахівці створюють різноманітні форми цифрового контенту: інноваційні боти, короткометражні документальні фільми, інтерактивні тести, фото- та відеоісторії. Їх репортажі та дослідження фіксують реальність, локальні новини задають фокус на розвиток, а матеріали сприяють відновленню справедливості.


Які майстер-класи ми пропонуємо?

Програма зосереджена на ключових аспектах сучасної журналістики: фактчекінгу, відеорепортажах, подкастах та роботі із соціальними мережами.

Теми наших майстер-класів:

Фактчекінг як протидія пропаганді та маніпуляціям

Відеорепортажі з деокупованих територій

Робимо подкасти: як висвітлювати воєнні злочини росіян і судові справи колаборантів

Соціальні мережі та медіа: що спільного і як підсилювати друге першим?

Хто наші тренери?

Юліана Топольник – журналістка та фактчекерка. На початку повномасштабного вторгенння долучилась до команди Gwara Media, щоб бути волонтеркою в команді чат-боту "Перевірка", а згодом очолила редакцію фактчекерів, яка почала працювати над створенням матеріалів для сайту. Завдяки цій роботі, у травні 2023 року Gwara Media офіційно стала частиною міжнародної мережі фактчекерів IFCN (International Fact-Checking Network).

Наразі Юліана працює головною редакторкою діджитал-відділу філії Суспільного Запоріжжя та паралельно залучена в проекти Gwara Media. Переважно займається розслідуваннями регіонального рівня та написанням аналітичних матеріалів, націлених на боротьбу з російською дезінформацією.

Ольга Яковлева – фактчекерка Gwara Media. З 2020 року працювала у новинній журналістиці, висвітлюючи події в регіоні, зокрема, під час російського вторгнення в Україну, очолювала роботу діджитал-редакції Суспільне Новини (Запорізької філії). Наразі спеціалізується на фактчекінгу, пише матеріали для сайту та працює в команді фактчекерів чат-боту "Перевірка". Віднедавна долучилась до освітньої ініціативи "Вартові правди" від ГО "Детектор Медіа" та є регіональною тренеркою з медіаграмотності.

Гнат Голик – продюсер харківського онлайн видання Gwara Media, керівник мультимедійного відділу. Його команда знімає документальні репортажі з Харківської області про життя громад та ситуацію на фронті; приділяє багато уваги локальним історіям та документує свідчення цивільних людей про перебіг подій та про життя під час окупації для збору данних про воєнні злочини РФ; веде YouTube-канал Gwara Media, на якому розміщено понад 100 репортажів різного жанру; співпрацює з такими міжнародними медіа, як AlJazeera, DW та телеканалом ITVX.

Тетяна Федоркова – головна редакторка сайту MediaPort, журналістка Суспільного Харків, ведуча програми «Тема дня», редакторка диджитал-відділу, авторка подкастів, серед яких «Ан-26. Історія останнього польоту» (Суспільне Харків), «Воєнний Харків: як вистояли П’ятихатки» (за підтримки DW, проєкт MediaFit), «Герої Харкова», «Особова справа» (Радіо «Накипіло»).

Тетяна Хоронжук – медійниця, філологиня, редакторка соцмереж «Медіагрупи «Накипіло». Радіо», яка перепаковує новини та візуал під різні види соцмереж, знає алгоритми Instagram та способи залучення аудиторії, принципи роботи з Telegram та Facebook.

Хто може отримати сертифікат про навчання в рамках Майстерні?

Студент бакалаврату, який:

1. Отримав статус «учасник».

2. Відвідав три з чотирьох майстер-класів.

3. Виконав практичне завдання від одного з тренерів.

4. Отримав позитивний відгук від свого тренера.


Коли почнеться та скільки триватиме навчання?

Навчання триватиме 4 тижні.

Тренінги відбуватимуться щочетверга, починаючи з 20 березня.

Кожен тренінг триватиме 2 години з 16-00 до 18-00.

Навчання відбуватиметься за допомогою платформи Zoom.

Учасникам надається 2 тижні на виконання домашнього завдання з обраного напрямку (одного з чотирьох), яке тренери перевірять та нададуть на нього відгук протягом трьох тижнів після дедлайну здачі робіт.

В травні всі учасники, які виконали всі умови, отримають сертифікати про навчання.

Як зареєсруватись, щоб стати учасником або слухачем Майстерні?

Реєстрація для участі за посиланням: https://salo.li/e6abde6

Дедлайн подачі заявок: 23:00, 15 березня 2025 року


До кого звернутись у разі виникнення питань?

З усіма запитаннями можна звернутися до гаранта освітньої програми «Медіарілейшнз та зв’язки з громадськістю» Вікторії Болотової:

Email: vbolotova@karazin.ua

Telegram @V_ct_ria


НАШІ ТРЕНЕРИ НЕ ПРОСТО РОЗКАЖУТЬ, ЯК ПРАЦЮВАТИ – ВОНИ НАВЧАТЬ ЦЕ РОБИТИ!

З повагою,

організатори Майстерні, майбутні журналісти, медійники та піарники, студенти груп СМК12 та СМК25 Валерія Рябініна, Єлизавета Овраменко, Єлізавета Кайдалова, Дарья Коваль, Вікторія Коробка, Аліна Покусіна.