Викладачі - важлива ланка навчального процесу. Саме вони передають нам свої знання, вміння та досвід. Першокурсники кафедри - стажери пресцентру соціологічного факультету, реалізують проект "Соціологічний зсередини", який представить нам викладачів, що працюють зі студентами соціологічного факультету. Команда проекту впевнена, що на факультеті працюють справжні професіонали своєї справи.
Дмитро Миколайович Чорний – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри українознавства філософського факультету. Викладає історію і для майбутніх соціологів та журналістів.
Що для вас історія? Чому вона важлива для суспільства та окремо взятої людини?
Історія - це перш за все мій фах, що я свідомо обрав. Мені надзвичайно цікаво нею займатися. А іншим ця дисципліна допомогає зрозуміти проблеми сьогодення не тільки в Україні, а й в світі. У історичному досвіді людства не раз траплялися схожі за причинами та суттю події і явища, й їх ретельний аналіз може пролити світло на сучасний стан суспільства.
А навіщо історія соціологу?
Кожен соціальний інститут, кожен соціальний феномен не завжди був таким, яким є сьогодні. Він змінювався з часом. Неможливо дослідити певне соціальне явище та спрогнозувати його подальший розвиток без розуміння його історії.
Історію пишуть переможці чи все ж таки це об'єктивна область знань?
Історію пишуть всі. А взагалі, в усі часи в усіх країнах співіснували різні історії. Є монуменальна, що спрямована на ідеалізацію власної держави, її лідерів та зображення в непривабливому світлі її супротивників. Таку версію минулого найбільше знають широкі маси. Її постійно часто переписують в інтересах політиків-переможців. На противагу цій є наукова історія. Вона не завжди приваблива, на ній важко виховувати галасливий патріотизм, однак це і не є її задачею. Історична наука спрямована на пошук істини відносно минулого за допомогою певної методології та інструментів. Насправді, бути дослідником і неупереджено вивчати документи - дуже важка праця.
Як ви стали істориком? Чи не шкодуєте, що вибрали цей шлях?
Мені цікава історія, і тому я вирішив займатися нею професійно. Якщо копнути глибше, то на початку мого життєвого шляху були люди, які мене зацікавили. По-перше, це один з моїх дідусів Іван Дудник. Він не був істориком, але багато читав історичної профільної літератури, мав власну бібліотеку. З ним було цікаво спілкуватися, зокрема від нього я дізнавався речі, які були недоступні широкому загалу в радянську епоху. Також це шкільні вчителі. Коли я навчався в фізико-математичному ліцеї 27, нам викладав історію Григорій Донськой, блискучий науковець та талановитий педагог. Він надихнув мене змінити вектор своїх зацікавлень з фізики-математики на гуманітарні науки. І ось я вже багато десятиліть річ працюю істориком, і ще жодного разу не пошкодував про це.
Чому історія України - обов'язковий предмет у закладах вищої освіти?
Насправді, історія України не є обов'язковою у вищій школі. В умовах самостійності закладів вищої освіти кожен факультет і університет окремо вирішує, які предмети є обов'язковими. В ХНУ ім. В. Н. Каразіна вважають, що студенти класичного вишу мають отримати грунтовну різносторонню підготовку. Звичайно, тривалість викладання історії залежить від напрямку. Соціологи поглиблено вивчають минуле, а от медики мають лише десять семінарів.
Як відрізняється вузівська історія від шкільної?
Шкільний курс, на мою думку, орієнтований на те, щоб діти засвоїли певний набір інформації, що складається з дат, прізвищ, деяких понять та успішно склали ЗНО. В свою чергу, в університеті ми намагаємося зрозуміти причини та сутність основних історичних процесів та явищ. Крім того, робиться акцент на наявності різних трактовок. Це формує вміння сприймати іншу точку зору, порівнювати, адже ніколи такого не було, щоб усі люди однаково уявляли собі сутність суспільних явищ.
Наскільки українська історична наука наближена до європейського стандарту?
Мені здається, що якогось європейського стандарту не існує. Є фахові історики, а є невігласи. І так в кожній країні. Головним критерієм європейськості є доступність до джерел, максимальна відкритість інформації, що зберігається в архівах та бібліотеках.
Як ви оцінюєте досягнення студентів? Що потрібно робити, щоб успішно оволодіти курсом "Історія України"?
Система оцінювання звичайна. Студенти протягом року набирають бали на семінарах, потім складають іспит і отримують результат. Я намагаюсь оцінювати об'єктивно. Звісно, є проблема адаптації колишніх школярів до системи вищої освіти. Студенти можуть не одразу зрозуміти наші вимоги і недобрати бали. Вихід є: потрібно уважно слухати викладача на перших заннятях.
Історія може бути цікава кожному чи ні? Як зробити вивчення цієї дисципліни захоплюючим?
Я б замінив зацікавлення на мотивацію. Якщо студент усвідомлює, що йому це потрібно, то він буде це вчити. А щодо цікавості, то не всі речі є цікавими, одразу зрозумілими і доступними. Тому з наукової історії важко зробити сенсацію.
Останнім часом в Україні активно розвивається напрямок в медіа, пов'язаний з популяризацією історії для широких мас. Чи варто довіряти журналістам та блогерам без історичної освіти?
До журналістів без профільної освіти слід ставитися з колосальною обережністю! Це пов'язано з тим, що навіть люди з докторськими ступенями не завжди є фахівцями з історії. Моя порада для читачам і глядачам - використовуйте різні джерела інформації і слухайте протилежні точки зору, а не те, що комфортно або приємно чути.
Наостанок, що ви б порадили подивитися чи прочитати старшокласникам, хто цікавиться історією?
На мою думку, з художньої літератури варто прочитати "Роксолану" Павла Загребельного, з сучасного - "Мальви" Романа Іваничука. З фільмами складніше, оскільки це дуже суб'єктивні твори, де акцент робиться на емоції глядача. Мій рейтинг найкращих фільмів з нашої минувшини такий: "Вогнем та мечем" Єжи Гофмана, "Захар Беркут" 2019 року Джона Вінна і Ахтема Сеїтаблаєва та "Крути 1918" Олексія Шапарєва.
Спеціально для пресцентру соціологічного факультету
Катерина Тетельман
студентка 1 курсу соціологічного факультету
