1. З чого починалось ваше захоплення темами соціальної влади, ідеологій та політології?
Чесно, не знаю, як саме відповісти на це запитання. Мабуть, це починалося із банальних питань, а чому саме так все відбувається в суспільстві? Я завжди мислю якось глобально, тож мене не дуже цікавить те, що відбувається локально: якісь питання, пов’язані із місцевою владою, якимись виборами тощо. Мене, навпаки, цікавлять процеси, що відбуваються саме на глобальному рівні, як вони змінюють структури сучасного світу, як вони трансформують сучасне глобальне суспільство і чи взагалі існує таке суспільство? Але, відповідаючи на це питання, спіймав себе на думці, що все почалось, мабуть, з дослідження імперій. Ще на другому курсі навчання у нас була навчальна дисципліна «Політична антропологія», де ми розглядали різні цікаві речі. Там нам викладач задав завдання, щось типу курсової роботи, і дав перелік тем. Серед цих тем була і проблематика імперій, а так як я ще й трошки люблю історію, то мені вона сподобалась. Намагаючись розібратись із тим, що таке імперія, я поступово заглиблювався в соціологію влади, історичну соціологію, читав і досліджував те, що відбувалось у світі колись і що відбувається зараз (і багато чого повторюється, уявіть собі).
2. Усі ми приходимо до університету з мріями про майбутнє та певними очікуваннями до нього. Чи справдились ваші?
Я не можу сказати, що я прийшов до університету з конкретними мріями чи очікуваннями. По-перше, я не знав, чого очікувати, оскільки після школи університет був чимось новим, незрозумілим і занадто різноманітним. По-друге, я шукав себе десь років п’ять навчання в університеті, поки не зрозумів, чим я хотів би займатися в найближчий проміжок свого життя. По-третє, мені здається, це вже коли я озираюсь на минуле, що, напевно, одне очікування справдилося: мені хотілось, щоби після університету я залишився гарною і чесною людиною, тож сподіваюсь, що мені це вдалося.
3. Можете поділитись вашою улюбленою університетською історією?
Колись студентська рада університету проводила кожного року «Каразінські весілля» на 14 лютого, і, напевно, два чи три роки я був ведучим цих заходів. Кожного року ми вигадували новий формат, який був дотичним до чогось культурного, типу фільмів, серіалів, літератури тощо. В перший рік це був фільм «Хрещений батько», тож я був тим, хто вінчає молоді пари університету, і я був в ролі Дона Карлеоне. Смішно в цій історії те, що вже тоді я почав носити бороду і вуса, але коли мене гримували, то прийшлося поголитися і мені намалювали вуса. Виглядало це трошки смішно, але роль була відіграна і виглядав я по-італійськи трошки.
4. Як ви прийшли до бажання викладати в університеті?
У якийсь момент я зрозумів, що мені це подобається: розповідати те, що знаю я, постійно читати і опановувати нову інформацію, влаштовувати якісь інтерактиви зі студентами. Насправді, це робота важкувата, оскільки я намагаюсь вкладатися максимально у кожен предмет, що викладаю, а отже це потребує періодично якогось перезавантаження, оскільки з часом можна просто перегоріти і все, кіна більше не буде. З одного боку, ще коли я був студентом, я захоплювався певними викладачами, як вони читали лекції, як вони спілкувались зі студентами, як вони надихали і змінювали твоє сприйняття навколишнього світу. Це, мабуть, одна з причин, чому я обрав викладання в університеті. З іншого боку, я ж сам був студентом, а тому не завжди був задоволений якимись предметами, викладачами тощо. І це абсолютно нормальна практика. Тож мені всередині себе хотілося стати викладачем, який би був цікавим, який навчав чомусь корисному, який би показував, що університет – це не просто нудні лекції і курсові роботи; це інший тип мислення, це у чомусь «розрив шаблонів», це інтерактив та щось цікаве. Окрім того, вже зараз працюючи, я розумію, що я роблю якусь соціально значиму роботу, яка дає свої результати, хоч і не одразу, але це важлива робота, як на мене. Це не просто про підготовку якогось фахівця чи спеціалістки, це про питання формування Людини: освіченої, інтелігентної, чесної і гарної. Вірю, що так це і відбувається.
5. Ви є випускником соціологічного факультету (наразі ННІ соціології та медіакомунікацій), а тепер викладаєте тут. Які почуття у вас викликає спостереження за студентами, які проходять майже той самий шлях, що і ви? Якими були ваші почуття, коли ви стали колегами зі своїми викладачами?
Дуже провокативне запитання, шановні 😊 Зрозуміло, що студенти змінюються кожного року. І для мене це є абсолютно нормальною соціальною практикою. Тут питання в тому, що і сама система та викладачі повинні також змінюватися, адже тоді буде певний результат взаємодії і не буде якогось занадто великого розриву. Важливо, щоби ці зміни були не механічними, а органічними і все рівно залишали певний люфт поваги, витримки і бажання як навчатися, так і працювати. Соціолог повинен вміти спостерігати, але більше того – соціолог повинен вміти аналізувати: що і як відбувається, чому це відбувається і до чого призводять такі зміни. Я скажу, що майже завжди існує певний набір студентів, який умовно можна поділити на три групи: ті, кому цікаве навчання і які намагаються щось для себе тут знайти; ті, кому не цікаве навчання, а тому для галочки його закрити треба, але власне життя або робота важливіше; ті, хто не зрозумів для себе до кінця, чи в правильному середовищі він знаходиться, а тому рано чи пізно просто піде, залишивши незавершеним те, що почав. Напевно, це цілком закономірний і природній процес; процес якогось університетського відбору чи щось таке. Що стосується конкретно мене, то мої почуття були позитивними, оскільки я почав викладати на кафедрі, на якій я вже працював декілька років, ще будучи студентом, тож мене там чудово знали і підтримували. Мої «старші» колеги допомагали мені порадами або з підготовкою матеріалу, оскільки потрібно було, наприклад, встигати за пару розповісти тему (лише через декілька років я напрацював такий собі «таймер»); або ж щодо формування якоїсь нової навчальної дисципліни, її змістовного наповнення тощо; а особливо з різними документами, які викладачеві потрібно заповнювати та вести.
6. Які книжки порадите, аби глибше зануритись у вашу спеціалізацію? Що любите читати у вільний час?
Щодо моєї спеціалізації, то тут важко назвати якісь конкретні книжки, оскільки вони або дуже великі і масштабні, що їх може наскучити читати, або ж одна тема потребує вивчення та читання багатьох книжок. Але давайте спробуємо, я запропоную такий собі ТОП-5 книжок тих напрямків соціології, якими займаюся особисто я. По-перше, книга американського соціолога Рендала Коллінза «Four Sociological Traditions». По-друге, Джованні Аррігі «The Long Twentieth Century». По-третє, класична робота Майкла Дойля «Empires». По-четверте, чотиритомна праця американського соціолога Майкла Манна «The Sources of Social Power». По-п’яте, Антоніо Грамші та його «Prison Notebooks». Це література, повторюсь, більше до моєї спеціалізації, хоча деякі книжки дадуть в цілому розуміння сучасних соціальних процесів у світі. Що я люблю читати у вільний час? Насправді, зараз із вільним часом досить складно, оскільки багато роботи, того якщо я і читаю, то це наукова або професійна література, яка необхідна мені для роботи. Художню літературу зараз взагалі не читаю, а останній раз читав щось із художнього років п’ять назад і то це була класика – американська фантастика. У сучасній художній літературі я взагалі не орієнтуюсь, тож і не питайте мене про це, не скажу 😊
7. І наостанок, якби у вас було три хвилини, аби поговорити із собою 10 років тому, що б ви сказали?
Ми б просто сиділи, мовчали і слухали улюблену музику. Іноді це набагато краще, аніж багато говорити про все і ні про що одразу. До того ж, я завжди імпровізую, я не люблю щось знати наперед або до чогось бути готовим, так просто нецікаво жити. Хоча, от зараз думаю, під кінець цих трьох хвилин, коли вже потрібно було б розходитися, я все ж сказав би коротко самому собі: «Усе, що робиться або не робиться, – на краще».
Інтерв'ю записала студентка 1 курсу Софія Шевченко
Немає коментарів:
Дописати коментар