Як соціальні мережі змінюють нашу повсякденну поведінку

Уявіть собі ранок десятирічної давнини. Будильник дзвонить, ви прокидаєтеся, потягуєтеся і... що далі? Мабуть, ідете на кухню готувати каву або снідаєте під звуки ранкових новин з телевізора. А тепер повернемося до сьогодення. Будильник на смартфоні вимкнено, і ваша рука автоматично тягнеться не до склянки води на тумбочці, а до того ж телефону — перевірити нічні повідомлення, лайки під вчорашнім фото та нові сторіз друзів. За статистикою, близько 80% людей перевіряють соціальні мережі протягом перших 15 хвилин після пробудження. Коли перегляд Instagram став такою ж невід'ємною частиною ранкового ритуалу, як чищення зубів?

Соціальні мережі непомітно переписують сценарій нашого повсякденного життя. Візьмемо найпростіший приклад — ранкову каву. Колись це був момент усамітнення, можливість зібратися з думками перед робочим днем. Тепер для багатьох це привід зробити естетичне фото для Instagram. «Якщо ти не виставив каву в сторіз — чи пив ти її взагалі?» — жартують користувачі соцмереж, але в кожному жарті є частка правди. Ми починаємо жити не стільки моментом, скільки його потенційною «інстаграмністю». Похід у ресторан супроводжується обов'язковою фотосесією страв, які встигають охолонути, поки ми шукаємо ідеальний ракурс.

Надмірне проведення часу в соціальних мережах формує нові поведінкові патерни, які ми навіть не усвідомлюємо. Феномен «фантомної вібрації» — коли нам здається, що телефон вібрує, хоча насправді це не так — стосується майже 70% активних користувачів смартфонів. Ми рефлекторно тягнемося до телефону в будь-яку вільну секунду: в черзі, в ліфті, на світлофорі. Живе спілкування все частіше переривається фразою «Зачекай, мені треба відповісти», і людина занурюється в телефон, залишаючи співрозмовника наодинці. Парадокс: маючи сотні «друзів» онлайн, ми почуваємося самотніми в реальному житті.

Постійне порівняння себе з іншими стало нашою другою натурою. Прокручуючи стрічку, ми бачимо ідеальні ранки йога-блогерів, бізнес-успіхи колишніх однокласників, подорожі колег. І хоча розумом ми розуміємо, що це лише відібрані моменти, емоційно все одно відчуваємо, що наше життя якесь «недостатньо цікаве». Синдром FOMO (fear of missing out — страх пропустити щось важливе) змушує нас постійно перевіряти оновлення. Іронія в тому, що поки ми слідкуємо за чужим життям, ми пропускаємо власне.

Водночас виникає феномен «цифрової втоми». Постійний потік інформації, необхідність реагувати на повідомлення, підтримувати свій образ в соцмережах — все це виснажує. Деякі свідомо практикують «цифровий детокс», видаляють додатки соцмереж на вихідні або встановлюють ліміти екранного часу. Змінюється навіть наше сприйняття часу: п'ять хвилин очікування без телефону здаються вічністю. Ми втрачаємо здатність просто бути — спостерігати за людьми в метро, дивитися у вікно автобуса, насолоджуватися тишею.

Соціальні мережі стали невід'ємною частиною сучасного життя, і повністю відмовитися від них — не вихід. Але усвідомлення того, як вони впливають на нашу поведінку, — це перший крок до здорового балансу між віртуальним і реальним світом. Спробуйте провести простий експеримент: залиште телефон в іншій кімнаті на годину. Поверніть собі право на приватність своїх емоцій, на проживання моментів без думки про те, як це виглядатиме в сторіз. Технології мають служити нам, а не навпаки. Час нагадати собі, що найцінніші моменти життя часто трапляються поза кадром, а справжні емоції не вимірюються кількістю лайків. Наступного разу, коли рука автоматично потягнеться до телефону, запитайте себе: «Чи дійсно мені це зараз потрібно?». Можливо, саме в цю мить реальне життя пропонує вам щось набагато цікавіше за чергове оновлення стрічки.

Барська Анастасія, студентка освітньо професійної програми “Медіакомунікації та зв'язки з громадськістю”

Підсумки конкурсу постерів про загрози онлайн-насильства над дітьми

У межах партнерства між Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна та Anglia Ruskin University (Cambridge, UK), реалізується проєкт, спрямований на дослідження ризиків онлайн-насильства щодо дітей та підвищення їхньої цифрової безпеки. Одним із етапів цієї роботи став конкурс студентських постерів, метою якого було візуально та творчо представити найпоширеніші загрози, з якими можуть стикатися діти та підлітки у цифровому середовищі. 

До участі в конкурсі були запрошені студенти та аспіранти Навчально-наукового інституту соціології та медіакомунікацій.

На конкурс надійшли роботи, що вирізнялися глибоким змістом, сильними образами та просвітницьким фокусом. Постери оцінювали за критеріями:
• коректність і точність представлення проблеми;
• етичність та відповідність віковій аудиторії;
• візуальна виразність;
• практична користь для дітей та підлітків.

Ми щиро дякуємо всім учасникам за відповідальний підхід і свій внесок у просування теми цифрової безпеки.

Представляємо переможниць та їх роботи:

Постер «Рецепт», авторка - студентка 3 курсу Олександра Коваленко: Бургер як метафора «ідеальної» людини, чия зовнішня турботливість може приховувати справжню маніпулятивну поведінку. Робота наголошує на важливості критичного ставлення до знайомств та поведінки людей в онлайн-просторі.

Постер «ШІ — не товариш, а інструмент», авторка - студентка магістерської програми Анна Приліпко. Робота привертає увагу до нової загрози — ризиків штучної соціалізації. Підлітки можуть переносити емоційну довіру на ШІ, що збільшує ризики ізоляції та замовчування власних проблем. Порожня «пластикова людина» на постері підкреслює, що ШІ не здатен замінити справжні стосунки.

Постер «Онлайн-грумінг: маніпуляції та довіра», авторка - студентка 1 курсу Анастасія Козар: Телефон із сумнівними повідомленнями, фігура-«маріонетка» та силует незнайомця показують механізми, за допомогою яких дорослі можуть входити у довіру до дітей. Постер містить попереджувальні меседжі та практичні поради щодо безпеки.

Постер «Король і Дама», авторка - студентка 3 курсу Олександра Коваленко: Постер використовує образ карткової гри, у якій «король б’є даму», щоб привернути увагу до неприпустимості фізичного насильства у стосунках. Сильний і прямий меседж про небезпечні патерни поведінки.

Постер «Небезпечні онлайн-челенджі», авторка студентка - 1 курсу Анастасія Козар: Контраст червоного диму та яскравих “лайків” символізує ризики популярних челенджів, за якими можуть ховатися маніпуляції, приниження чи сексуальний тиск. Плакат закликає не ризикувати безпекою заради миттєвого схвалення.
Конкурс став важливою складовою нашого давнього українсько-британського партнерства та спільної роботи над формуванням культури безпеки дітей онлайн.
Дякуємо всім учасникам і вітаємо переможців!

Чому в одних ситуаціях ми посміхаємось, навіть коли не хочеться, а в інших — стримуємо сльози до останнього?

Ви помічали, що іноді злитися — «не прийнято», а радіти надто голосно — «незручно»? Чому? Соціологія емоцій — це наука, яка пояснює наші «чому» 💬

Емоції — це хімія та гормони. Але це ще й соціальні очікування, правила та норми, які непомітно вчать нас, що ось так можна, а так вже ні. Ми зростаємо серед цих підказок і навіть не помічаємо, як наші «природні» почуття набувають штучної форми.

Вивченням цього і займається соціологія емоцій — це наука, що досліджує, як суспільство формує наші почуття та способи їхнього вираження.

Кілька прикладів, які показують, що наші емоції — соціальні:

🌍Різні культури — різні емоції.

У деяких країнах не прийнято відкрито демонструвати свої емоції. Культура стриманості привілює у країнах Східної Азії — там навіть посмішка на вулиці може здатися «надмірною». У інших же країнах навпаки, щирість емоцій вважається чеснотою. Особливо це помітно, у країнах Латинської Америки. Люди спокійно виражають радість і не соромляться бути експресивними навіть з незнайомими людьми.

👩‍🏫Сім’я та школа — перші «вчителі» емоцій.

Ми засвоюємо емоції від тих, поруч з ким зростаємо.
Комусь казали: «Не плач, це соромно». Іншим повторювали: «Не кричи, веди себе пристойно». Так ми запам’ятовували, які емоції дозволені, а які небажані.

🚻Гендерні ролі — рамки для емоцій.

Гнів хлопця сприймають як прояв сили, а гнів дівчини — як невиправдану емоційність. Сльози ж для дівчини вважаються природним, а для хлопця — слабкістю.
Це не про емоції — це про соціальні ролі, які нас оточують з дитинства.

📱Соцмережі — «емоційні маски».

У соціальних мережах люди публікують найкращі моменти, приховують невпевненість, втому, страх за ідеальними постами, адже цифрова культура любить «гарні» емоції. Тому ми вчимося демонструвати лише «приємні» почуття, приховуючи справжні.

Тож, розуміння соціології емоцій допомагає побачити, що наші почуття формуються не лише всередині нас, а й довкола нас. І коли ми помічаємо ці невидимі правила, ми нарешті можемо дозволити собі відчувати по-справжньому 💙

Нестеренко Анастасія, студентка освітньо професійної програми «Медіакомунікаціїї та звʼязки з громадськістю».

Що меми можуть розповісти нам про суспільство ?

Меми для багатьох - не тільки забавні картинки, але також і можливість сказати «Я свій». У кожної групі є свої коди. Якщо ти надсилаєш у чат мем і всі реагують сміхом значить тебе зрозуміли. Це як таємна мова серед своїх. Але що меми можуть значити для соціологів? 

Кожен мем як ознака колективної свідомості, адже він смішний тільки тоді коли всі розуміють про що мова. І саме це нова можливість для соціологів вивчати сучасне суспільство крізь призму мемів. Зазвичай меми мають свою “прайм еру”, це період коли мем найпопулярніший і впізнається більшістю користувачів.

Мем має свій життєвий цикл. Створення- поширення- пік популярності- перенасичення - занепад. Але бувають випадки коли після популярності мема, він стає класикою і повертається в соціальні мережі протягом довгого часу.

Наприклад, відомий виклик Олександра Усика «Донт пуш зе хорсес» змусила український простір вибухнути. Фраза миттєво стала мемом. Це приклад коли одна фраза стала колективним символом. Він з’явився в інтернеті у липні 2025 року і занепав вже у вересні. Але іншим прикладом може бути мем “невірний хлопець” заснований на стоковому фото іспанського фотографа Антоніо Гіллема.

Використання мему почалось в 2017 році і досі є популярним. Меми живуть у ритмі трендів, тобто вони як швидко з’являються, так і швидко зникають. Мова йде не тільки про мінливість жартів, а про те, як суспільство живе у режимі оновлення кожну годину. Ми ще не встигли пережиту одну подію, як в мережі з’являються інші. Соціологи мають велике підґрунтя для вивчення суспільства, адже колективна свідомість ніколи раніше не оновлювалась так швидко. І саме ця швидкоплинність є соціальним феноменом. Для соціологів меми це можливість мати цілий архів емоцій нашої епохи. Вивчаючи і розуміючи меми можна зрозуміти, що суспільство переживає в конкретний момент І якщо проаналізувати, які меми зараз у тренді, можна зрозуміти, чим дихає суспільство.

Прокрастинуємо — жартуємо про дедлайни.
Боїмося майбутнього — робимо мем про ШІ і роботів.
А який мем змусив вас голосно сміятися?

Третьякова Софія ССК-41

Що таке соціальні комунікації і чим вони відрізняються від журналістики та PR?

Уявіть собі суспільство як живий організм. Політика — його нерви, економіка — серце, а от мова, якою воно говорить саме з собою, — це соціальні комунікації. Це не просто про медіа чи рекламу. Це про те, як ми взаємодіємо, передаємо ідеї, формуємо спільні сенси.

Журналістика, PR і соціальні комунікації часто плутають. Але різниця є — і вона важлива. Журналістика розповідає, що сталося, намагається показати правду. PR — формує, як ми це сприймемо. А соціальні комунікації — це ширше. Вони про розуміння між людьми. Про те, як ми домовляємось про те, що вважаємо справедливим, важливим, справжнім.

У журналістиці головне — факт. У PR — імідж. А в соціальних комунікаціях — взаєморозуміння. Це не просто “що сказати”, а “як нас зрозуміють”. Бо можна мати ідеальний текст і все одно не донести сенс, якщо люди не відчують, що їх почули.

Подивімося на приклади. Коли громада збирає підписи, щоб зберегти парк, — це комунікація. Коли викладач не просто читає лекцію, а створює діалог — це теж комунікація. Коли політик слухає, а не лише говорить — ось вона, соціальна взаємодія. Навіть мистецтво чи меми у соцмережах — це частина великої розмови, яку веде суспільство саме з собою.

Кажуть, що довіра — головна валюта нашого часу. І саме соціальні комунікації її створюють. Бо чим більше ми відкрито говоримо, тим менше страху і більше зв’язку. Соціолог Ніклас Луман писав: “Суспільство існує настільки, наскільки воно здатне комунікувати”.

І справді, без комунікації ми — просто люди поруч. А з нею — ми стаємо спільнотою. Соціальні комунікації — це те, що тримає нас разом, навіть коли ми думаємо по-різному.

Педаш Софія

Кар’єрні траєкторії випускників соціологічного

Де сьогодні можуть працювати соціологи - люди, які досліджують суспільство, аналізують дані й поведінку людей? Відповісти непросто, адже перелік сфер і професій - доволі широкий. 

Соціологи стають тим «містком» між цифрами й живими процесами, який допомагає ухвалювати зважені рішення — у бізнесі, медіа, державі чи громадському секторі. Це професія, що поєднує аналітику, комунікацію та глибоке розуміння взаємодій людей.

Соціологічна освіта не обмежує випускника одним ринком — вона дає широкий вибір, де можна проявити свої навички.

Які навички формує навчання у майбутнього соціолога?

Під час навчання студенти, що вивчають соціологію, опановують уміння, що цінуються у будь-якій професії. Це передусім критичне мислення — здатність відокремлювати факти від маніпуляцій і бачити більш глибокі причинно-наслідкові зв’язки. Друга ключова навичка — робота з даними, яка варіюється від збору й аналізу опитувань до інтерпретації великих баз.

Студенти розвивають аналітичне мислення, навчаються бачити тенденції й формулювати рекомендації для управлінських рішень. Важливою є й комунікація — вміння будувати діалог, презентувати результати, працювати з командами та різними аудиторіями. А знання з управління проєктами дозволяють випускникам організовувати і проводити дослідження, кампанії та соціальні ініціативи.


Кар’єрні напрями, які відкриває соціологія

Соціологи легко знаходять себе в різних професіях. Багато випускників обирають HR, адже розуміють, як формується довіра, мотивація та командна динаміка та вміють створювати умови, у яких люди розкривають свій потенціал. Інші занурюються у світ маркетингових досліджень, аналізують поведінку споживачів, тренди й допомагають брендам чути своїх клієнтів.

Багато хто поринають в аналітику і працюють із великими масивами інформації, шукають закономірності та перетворюють цифри на зрозумілі інсайти, які ведуть бізнес до рішень. Часто соціологи реалізується у сфері PR та комунікацій — розробляють інформаційні стратегії, працють з репутацією компаній і кризовими комунікаціями.

Зростає попит і на соціологів в IT-сфері — як UX-дослідники, вони вивчають поведінку користувачів і допомагають створювати зручні цифрові продукти. А у медіа соціологи пояснюють складне просто, що робить їх успішними авторами для аналітичних матеріалів.

Не менш важливою залишається роль соціологів у державному управлінні та консалтингу — саме вони оцінюють ефективність програм та формують аналітику, що впливає на рішення, які змінюють суспільство. 

Нестеренко Анастасія, студентка освітньо професійної програми «Медіакомунікаціїї та звʼязки з громадськістю».

Що таке "прикладна соціологія" та чому вона потрібна сьогодні? Відповіді - в матеріалі практикантки пресценту ННІ соціології та медіакомунікацій Анастасії Барської

Студенти освітніх програм навчально-наукового інституту соціології та медіакомунікацій приступили до виконання завдань їх виробничої практики. Попереду — створення серії цікавих інформаційних матеріалів, інтерв’ю, репортажів і подій. Під час практики наші студенти мають нагоду спробувати себе в ролі керівників і фахівців комунікаційних агенцій, відчути реальний ритм роботи медіа-команд університету та розкрити власний творчий потенціал. 

Все це можливо зробити на комунікаційних базах Каразінського університету. Центр зв'язків з громадськістю університету, пресцентр навчально-наукового інституту соціології та медіакомунікацій, Університетська медіастудія, газета "Каразінський університет" щороку долучають практикантів до своїх робочих процесів.

Протягом листопада ми будемо представляти роботи наших студентів, створених під час проходження практики. Сьогодні - робота Анастасії Барської, студентки 4 курсу освітньо професійної програми “Медіакомунікації та зв'язки з громадськістю”.

Що таке прикладна соціологія та чому вона потрібна сьогодні

Коли ви обираєте продукт у магазині, голосуєте на виборах чи шукаєте зручний додаток — за цим стоїть соціологія. Не та, що в підручниках, а та, що працює тут і зараз, допомагаючи компаніям, містам і організаціям розуміти людей.

Якщо замислювалися що таке соціологія насправді і чим займається соціолог у реальному житті — ця публікація для вас. Розповімо про прикладну соціологію — напрям, який перетворює теорію на рішення.
Коли теорія виходить у реальний світ

Уявіть собі двох соціологів. Один з них сидить у бібліотеці, вивчає теорії та досліджує, як загалом працює суспільство. Він чи вона запитує: «Чому люди об'єднуються в групи?» або «Як формуються соціальні норми?». Це теоретична соціологія — фундамент розуміння людської поведінки.

А тепер другий соціолог. Вона або він - в офісі стартапу, аналізує, чому користувачі відмовляються від додатка. Або на зустрічі з мером, пояснює результати опитування про транспорт. Або ж запитує: «Як це використати прямо зараз для вирішення проблеми?». Це і є прикладна соціологія.

Теорія дає розуміння, а прикладні дослідження перетворюють його на інструменти змін. Найцікавіше починається, коли соціологи виходять із світу теорій у реальність з її викликами.
Від маркетингу до міст: де працює прикладна соціологія

Можливо, ви здивуєтеся, але прикладна соціологія сьогодні — це одна з найбільш затребуваних сфер. Вона там, де потрібно розуміти людей, їхні потреби та поведінку. Давайте пройдемося реальними напрямами, де соціологи творять щоденну магію даних.

Дослідження ринку та маркетинг — найвідоміша сфера. Коли бренди хочуть знати, чому продукт купують або ігнорують, звертаються до соціологів. Тут не просто збирають відгуки — аналізують цінності, культурні коди. Соціологи створюють портрети аудиторій, які допомагають компаніям говорити з людьми їхньою мовою.

І це логічно переходить у UX-дослідження. Недостатньо створити красивий інтерфейс — потрібно, щоб ним користувалися. Соціологи досліджують, як різні групи взаємодіють з технологіями: що зручно для студента, може бути незрозумілим для пенсіонера. Вони виявляють точки тертя і підказують, як зробити продукт зручним для всіх.

Звісно, величезну роль соціологія відіграє в медіа та комунікаціях. Чим займається соціолог у медіа-сфері? Аналізує, хто і як споживає контент, як люди реагують на кампанії, що робить новину вірусною. В епоху дезінформації досліджує, як поширюються фейки і як формується довіра до джерел.

Політична сфера — електоральні дослідження, опитування, аналіз поведінки. Соціологи допомагають зрозуміти, що насправді турбує людей, а не те, що здається важливим. Це змінює підхід: замість загальних гасел — конкретні відповіді на реальні запити.

Урбаністика — можливо, одна з найкрутіших сфер. Як зробити місто зручним? Чому люди не користуються новим парком? Соціологи виходять на вулиці, розмовляють з мешканцями — і раптом з'ясовується, що проблема не в парку, а в тому, що до нього незручно дістатися.

НГО працюють з конкретними проблемами і потребують доказів ефективності програм. Соціологи оцінюють ефект втручань, допомагають корегувати стратегії — це прикладна соціологія, яка безпосередньо змінює життя.
Як це виглядає на практиці

Міжнародні компанії замовляють соціологічні дослідження перед виходом на нові ринки. Те, що працює в західних культурах (акцент на особистому успіху), може не спрацювати в азійських, де важливіші сімейні цінності.

Реконструкція міських просторів у Європі: соціологи досліджують, як люди використовують площі. Архітектор мріє про одне, а мешканці роблять інше. Завдяки дослідженням простори створюються під реальні потреби.

Технічні компанії тестують додатки: молодь користується інтуїтивно, а старше покоління може не розібратися. Соціологи виявляють бар'єри і роблять технології доступними для всіх.
Де вчитися і як долучитися

У Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна працює кафедра прикладної соціології та соціальних комунікацій — одна з провідних в країні. Студенти з першого курсу працюють з Центром зв'язків з громадськістю університету, пресцентром навчально-наукового інституту соціології та медіакомунікацій, медіастудією, газетою "Каразінський університет". Це навчальна лабораторія, де замість пробірок — реальні медіа-проєкти, а замість формул — живі кейси.

Курси з дослідницьких методів, комунікацій, реклами та PR, міжнародні зв'язки, професійні майстерні, літні школи — все, щоб стати фахівцями, які перетворюють дані на рішення.
Прикладна соціологія — це про реальні зміни

Прикладна соціологія — це міст між теорією та практикою, між знанням і конкретними діями. Вона допомагає бізнесу розуміти клієнтів, медіа — аудиторію, містам — мешканців, а НГО — тих, кому допомагають.

Це не дослідження заради досліджень. Це про те, як зробити світ зручнішим, рішення — обґрунтованими, а зміни — важливими для людей.

Якщо вас зачепили ці теми, якщо хочете знати більше про те, що таке соціологія в дії і чим займається соціолог за межами підручників — слідкуйте за кафедрою прикладної соціології та соціальних комунікацій у блозі та соцмережах. Там будуть нові кейси, події, можливості — все те, що показує прикладну соціологію в реальному часі, коли дані змінюють світ.

Анастасія Барська, студентка освітньо професійної програми “Медіакомунікації та зв'язки з громадськістю”

«Чорний PR»: темна сторона комунікацій

Першокурсниця Дар’я Сунцова, студентка освітньої програми «Соціологія комунікацій, реклами та зв’язків з громадськістю», у своїй роботі за курсом «Вступ до спеціальності» досліджує тему, яка ніколи не втрачає актуальності — правомірності використання терміну «чорний PR».

Чи варто використовувати цей термін — чи, можливо, відмовившись від нього, ми зробимо інформаційний простір «чистішим»?

У своєму есе студентка розмірковує про роль мови у формуванні критичного мислення, про межі етики у сфері комунікацій і про те, чому називати маніпуляції своїми іменами — це перший крок до медіаграмотності та відповідальності.

    "Коли ми чуємо словосполучення «чорний PR», у багатьох із нас одразу виникає негативна асоціація — щось брудне, нечесне, майже злочинне. І це цілком закономірно, адже йдеться про технології дискредитації, маніпуляцій та поширення напівправди. Для замовника це швидкий спосіб перемогти у боротьбі, але для суспільства це справжня отрута, яка роз'їдає довіру та спотворює правду. 

    Але якщо відштовхнутися від емоцій і подивитися на це явище холодним розумом, виникає цілком логічне питання: чи має право на існування саме поняття, яке його описує? Я вважаю, що так. Незважаючи на свою руйнівну сутність, саме це поняття повинно існувати в нашому словнику. Перша і найголовніша причина — це необхідність називати речі своїми іменами. Світ комунікацій, особливо в політиці та бізнесі, дуже різний. І якщо ми хочемо в ньому орієнтуватися, нам потрібен точний словник. «Чорний PR» - це термін, який відокремлює звичайну конкуренцію або критику від цілеспрямованої, системної кампанії зі знищення репутації. Без чіткого імені будь-яка критика ризикує перетворитися на розмову ні про що. Забравши в нас це слово, ми не зробимо інформаційний простір чистішим. Ми просто позбавимо себе зручного інструменту, щоб вказати на проблему. Це все одно, що заборонити слово «крадіжка», щоб боротися зі злочинністю. Крім того, саме використання цього поняття виховує в нас медіаграмотність. Коли в суспільстві активно вживається термін «чорний PR», звичайні люди починають краще розуміти механізми маніпуляцій. Ми розпочинаємо ставити питання: «Хто стоїть за цією інформацією?», «Яка мета її поширення?», «Чи не є це спробою відвернути увагу від справжніх проблем?». Таким чином, це поняття стає нашим захисним щитом, який робить суспільство стійкішим до пропаганди та обману. І, нарешті, визнання терміну — це основа для того, щоб з ним боротися. Важко засудити те, що не має назви. Коли журналісти та активісти використовують поняття «чорний PR», вони не просто констатують факт. Вони запускають механізм соціальної відповідальності, виводять маніпуляторів із тіні. Заборонити це слово — означає зробити явище невидимим, а отже, ще небезпечнішим.

    Отже,поняття «чорний PR» має повне право на існування,оскільки воно служить важливим соціальним маркером.Суспільство потребує точної мови для опису навколишньої реальності, навіть якщо ця реальність іноді виявляється непривабливою.Тільки усвідомивши та назвавши загрозу, ми можемо по-справжньому ефективно їй протистояти".

    Ми вирішили поділитися цією роботою, бо вона — приклад щирої зацікавленості у професії. Дар’я не боїться мислити критично — а саме з цього починається справжня соціологія комунікацій.

Представниці кафедри на міжнародній конференції в Університеті Бергена

  

14-15 жовтня 2025 року в Університеті Бергена (Норвегія) відбулася міжнародна конференція "The War and Beyond: Perspectives on Ukrainian Culture and Society", організована дослідницькою мережею Ukrainett+. Кафедру прикладної соціології та соціальних комунікацій Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна на цьому важливому науковому форумі представляли завідувачка кафедри, кандидатка соціологічних наук, доцентка Ірина Олександрівна Солдатенко та викладачка кафедри, кандидатка соціологічних наук, доцентка Олександра Дейнеко.

Ірина Солдатенко представила дослідження "Стійкість української вищої освіти: відповідь на виклики війни" у співавторстві з колегами з Anglia Ruskin University (Анна Марковська, Алессія Меволі) та Харківського національного університету внутрішніх справ (Олексій Сердюк).

Дослідження базувалося на результатах проєкту "HR-політика університетів України під час війни" та включало опитування 442 працівників (140 чоловіків, 302 жінки) з 20 харківських закладів вищої освіти, доповнене фокус-групами. Аналіз показав дуалістичну природу адаптації: з одного боку – гнучкість форматів роботи, технічна підтримка та гуманітарна допомога; з іншого – значне скорочення допоміжного персоналу, збільшення бюрократичних процедур та збереження високих вимог до наукової продуктивності.

Олександра Дейнеко взяла участь у панелі "Forced Migration: Integration and Aspirations of Return" з доповіддю "Інтеграція, статус резиденції та наміри повернення – перспектива українських біженців у Північних країнах" у співавторстві з колегами з NIBR, OsloMet (Марте Хонда Мюре) та University of Eastern Finland (Ольга Філіппова).

Дослідження базується на понад 60 якісних інтерв'ю з українськими біженцями в Норвегії, Швеції, Фінляндії та Данії, проведених навесні 2024 року. Аналіз розкрив, як різні підходи до інтеграції біженців у скандинавських країнах та статус тимчасового колективного захисту впливають на досвід українців та їхні наміри щодо повернення.

Дослідження показало три ключові питання:Як українські біженці сприймають національні політики інтеграції на ринок праці та свій тимчасовий статус колективного захисту?
Як їхні початкові зусилля щодо інтеграції та статус колективного захисту впливають на наміри інтегруватися або повернутися?
Які найбільш помітні подібності та/або відмінності в досвіді біженців у чотирьох країнах?

Результати засвідчили, що політики тимчасовості можуть впливати на відчуття включеності біженців у приймаюче суспільство, а біженці можуть змінювати свою орієнтацію на країну перебування та свої прагнення будувати там майбутнє залежно від цих політик.

Конференція зібрала понад 100 дослідників з України, Норвегії та інших країн світу і стала важливою платформою для обміну досвідом та налагодження міжнародної співпраці в галузі українознавства.

Пресцентр ННІ соціології та медіакомунікацій

Коли сатира стає підручником: першокурсники про політичні комунікації з оповіді Марка Твена "Як мене обирали губернатором"

Щороку ми пропонуємо першокурсникам освітньої програми "Соціологія комунікацій, реклами та зв'язків з громадськістю" прочитати сатиричне оповідання Марка Твена "Як мене обирали губернатором" (1870) — текст, який, незважаючи на свій більш ніж століттєвий вік, залишається надзвичайно актуальним. У ньому письменник описує виборчу кампанію, де чесна репутація кандидата стає мішенню для систематичних інформаційних атак через пресу.

Це завдання допомагає студентам побачити, що багато сучасних негативних технологій, дискредитації опонентів та маніпуляції громадською думкою мають глибоке коріння. Водночас аналіз дозволяє зрозуміти, як цифрова ера та соціальні мережі посилили ці процеси, зробивши їх ще швидшими та масштабнішими.

Представляємо есе студентки першого курсу Анни Савицької, яка поділилася своїми роздумами про твір Марка Твена і провела паралелі з сучасною політичною комунікацією. Її текст — це свідчення про те, як майбутні фахівці з комунікацій вчаться критично осмислювати медійні практики та їхній вплив на суспільство:

"Чесно кажучи, після прочитання тексту Марка Твена «Як мене обирали губернатором» у мене залишилось дуже гірке й сумне враження. Це було і смішно, і боляче водночас. Смішно, бо Твен - майстер сатири і його гумор просто влучає в саме серце. А боляче, тому що попри всю комічність ситуації, він дуже чітко показує, яка насправді страшна й брудна річ - політика. Це оповідання написано понад сто років тому, але воно й про сучасні технології.

Марк Твен програв виборчі перегони, не тому, що був слабким кандидатом або не мав підтримки. Навпаки, він мав найцінніше, що тільки може бути в медійної людини - чесне ім’я. Але, на жаль, саме ця якість стала його Ахіллесовою пʼятою у політичній боротьбі.
Його суперники були наскільки брудні, що їх не обходило, якими засобами досягати мети. Вони просто вигадували один за одним абсурдні, огидні наклепи і друкували це в газетах. В цьому і була їхня сила: їм було все одно, чи це правда. А людям, які це читали, теж було все одно, чи є докази. Головне - сенсація, заголовок, скандал. А найстрашніше, що будь-яка його спроба захистити себе просто втрачала сенс. Бо як тільки він збирався дати спростування одному наклепу, з’являвся новий. І так без кінця. Це було схоже на боротьбу з багатоголовою гідрою: одну голову відрубуєш - три нові виростають. І Марк Твен був просто не готовий до такої війни. Йому не вистачало ні цинізму, ні жорсткості, ні готовності йти "по головах".
Я думаю, якби він почав діяти так само як його опоненти (тобто вигадувати про них історії, купувати газети, платити за "інформаційні атаки") можливо, в нього був би шанс виграти. Але тоді він перестав би бути тим Марком Твеном, яким він був - щирим, справжнім і чесним. І якби навіть виграв, то якою ціною? Навряд чи в даній ситуації ціль виправдовує зусилля. Мені дуже шкода, що чесні та порядні люди не можуть займатися політикою навіть у наш час.
Найстрашніше, що більшість людей у цій історії навіть ненамагались розібратись, де правда. Вони просто ковтали все, що писали газети.
Цей твір змусив мене серйозно замислитися не лише про ту історію, яку описує Марк Твен, а й про те, що відбувається в політиці сьогодні. Пройшло понад сто років відтоді, як він написав цей текст, але здається, що майже нічого не змінилося. Як і тоді, зараз у політиці перемагає не завжди той, хто чесний і гідний, а той, хто вміє маніпулювати, брехати і створювати гарні образи. Дуже прикро, що люди часто готові вірити в будь-які вигадки - головне, щоб це було емоційно, голосно й скандально.
У часи соцмереж, коли фейкову новину можна поширити за лічені секунди, все це ще страшніше. Репутацію людини можна знищити буквально за один день, і ніхто не захоче розбиратись, правда це чи ні. Ми хочемо змін, але сама політика не дає можливості цим змінам здійснитися. Це сумно усвідомлювати, але саме таку правду показує нам Марк Твен".

Сучасний PR: чому без ШІ нам вже нема куди бігти?

 

На занятті з курсу "Соціальні комунікації, реклама та зв'язки з громадськістю. Вступ до спеціальності" відбулася лекція доктора Галини Кравченкової, випускниці кафедри та незалежної дослідниці, яка зараз проходить стажування в University of Fribourg в Швейцарии.

Лекція почалася з переосмислення самого поняття PR. За визначенням IPRA, зв'язки з громадськістю - це "практика управління прийняттям рішень, яка спрямована на побудову відносин та інтересів між організаціями та їхньою громадськістю на основі надання інформації за допомогою надійних та етичних методів спілкування". Який вплив ШІ здійснює на практику реалізації PR? - ключове питання лекції.

Найбільш захоплюючою частиною лекції стало обговорення впливу штучного інтелекту на сучасний піар. Пані Галина Кравченкова навела конкретні приклади: 

    

            McDonald's оптимізував своє меню й опис страв так, щоб голосові асистенти Alexa             та Google Assistant правильно розуміли замовлення і радили його користувачам;
    

            Tesla активно працює з медіа та офіційними джерелами, щоб бути серед брендів,                 які згадує ChatGPT у відповідях про найкращі електромобілі.

Окрема увага приділялася практичним інструментам оцінки ефективності. Студенти ознайомилися з:AMEC metrics - міжнародними стандартами вимірювання PR
PESO-моделлю для аналітики соцмедіа (Paid, Earned, Shared, Owned media)
Барселонськими принципами 2.0.

"Рівень довіри = передбачення поведінки. Якщо ви знаєте, наскільки вам довіряють, ви вже можете з високою долею достовірності передбачити, як аудиторія діятиме в кризовій чи будь-якій іншій ситуації", - пояснила Галина Кравченкова важливість вимірювання репутації.

Ми вдячні пані Галині Кравченковій за обрану для презентації актуальну тему і багато питань для роздумів, поставлених студентам.

Пресцентр ННІ соціології та медіакомунікацій

Вікторія Берещак: виживають не бездоганні, а чесні та швидкі

Сьогодні в межах курсу «Теорія та практика зв’язків з громадськістю» відбулося особливе заняття — його провела Вікторія Берещак, експертка зі стратегічних і тактичних комунікацій, авторка книг «Комунікаційна стратегія в бізнесі. Як досягти максимуму в спілкуванні з аудиторією» та «Як здолати шторм. Золоті правила антикризових комунікацій».

Її візит став справжнім інтелектуальним імпульсом для наших студентів і викладачів.

Пані Вікторія ознайомила учасників із корисними й дієвими інструментами, що допомагають ефективно комунікувати: правилом «Не нашкодь», технікою створення лаконічного повідомлення — «одне речення», а також формулою «2 ЩО + 1 ЩОБ», яка дозволяє чітко структурувати меседж. Ми побачили, як ці підходи працюють у реальних кейсах.

Під час воркшопу експертка поділилася практиками побудови стратегічних комунікацій, розповіла про принципи антикризової взаємодії та представила приклади з власного професійного досвіду. Особливу увагу було приділено тому, як у сучасному інформаційному середовищі зберігати довіру аудиторії та комунікувати чесно, переконливо й швидко.

Захід пройшов у форматі живого діалогу. Учасники активно ставили запитання, обговорювали кейси, отримували практичні поради, які можна застосовувати у своїх комунікаційних проєктах.

Щиро дякуємо Вікторії Берещак за натхнення, відкритість і професійну щедрість.
Приємним бонусом стали її книги з автографами — чотири примірники отримали найбільш активні студенти!

"Простір для думок серед викликів війни: успішна реалізація проєкту «Think Station» у ХНУ імені В.Н. Каразіна

Пишаємось успішним втіленням проєкту "Think Station" (Станція мислення) під керівництвом доцентки кафедри прикладної соціології та соціальних комунікацій Аліни Калашнікової в рамках міжнародного проєкту CAFU ("Competence Aid for Ukraine").

Ідея проєкту, яка отримала міні грант і була реалізована, - передбачала створення «Станції мислення» у приміщенні соціологічного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна (Північний корпус), а саме – дизайн, закупку і встановлення вікна, яке було пошкоджено під час війни, закупку і розміщення меблів (стіл, три стільці). 

“Студенти і співробітники ХНУ ім. В.Н. Каразіна (Харків, Україна) тепер мають привабливе місце для навчання, спілкування, обговорення міжфакультетських проєктів і командної роботи поза межами аудиторій – «Станцію мислення» на території соціологічного факультету. З міркувань екологічної відповідальності, використані у проєкті меблі не є новими, а придбані у комісійному магазині, що позитивно впливає на екологію регіону та сприяє досягненню Цілей сталого розвитку ” – говорить Аліна Калашнікова.

Поки навчальний процес в університеті проходить онлайн, можливостями “Cтанції мислення” користуються співробітники, які відвідують університет.

Проєкт CAFU «Компетентнісна допомога для України» реалізується соціологічним факультетом університету спільно з Folkuniversitetet та Sustainability InnoCenter Уппсальського університету за фінансової підтримки Шведського інституту.

Про інші заходи в межах проєкту CAFU — «Компетентнісна допомога для України» тут  

Студенти-медійники зазирнули за лаштунки харківської медіагрупи «Накипіло»

2 квітня 2025 року студенти першого курсу освітньої програми «Медіакомунікації та зв’язки з громадськістю» у межах дисципліни «Історія та теорія медіа» (викладачка — доцентка кафедри прикладної соціології та соціальних комунікацій Вікторія Болотова) здійснили навчальний візит до медіагрупи «Накипіло» — партнерської редакції кафедри. До них приєдналися першокурсники освітньої програми «Соціологія комунікацій, реклами та зв’язків з громадськістю» та охочі студенти інших груп.

Під час екскурсії студенти мали можливість побачити, як працює сучасна редакція зсередини. Головний редактор медіагрупи Євген Стрельцов познайомив учасників візиту з журналістами та командою «Накипіло», розповів про структуру редакції, редакційні принципи та повсякденну роботу журналістів. Особливу увагу приділили взаємодії медіа з громадськими організаціями та соціальними ініціативами.

Однією з найбільш захопливих частин візиту стала екскурсія до студії радіо «Накипіло», де записуються подкасти, відомі на всю країну. Студенти змогли побачити, звідки транслюються аудіопередачі, як влаштовано процес звукозапису та підготовки контенту для ефіру.

Подібні зустрічі виходять за межі традиційного навчання в аудиторії та формують професійне бачення, навички й натхнення майбутніх журналістів і фахівців з комунікацій. Це — крок до усвідомлення реального медіасередовища, у якому вони працюватимуть уже зовсім скоро.

Євгенія Муріна, СМК46

для пресцентру соціологічного факультету

Текст в Інсті має бути як новела Стефаника - коротко, сильно, страшно

10 квітня 2025 року в межах Майстерні «Журналістика на прифронтових територіях» відбувся тренінг «Соцмережі для медіа» від Тетяни Хоронжук — філологині, медійниці, редакторки соціальних мереж радіо «Накипіло» та досвідченої фахівчині у сфері SMM. Подія стала завершальним заходом весняного блоку Майстерні, присвяченого цифровим інструментам у роботі журналіста.

Захід був присвячений викликам, із якими стикаються сучасні журналісти у світі стрімкої цифровізації. Тетяна Хоронжук наголосила: сьогодні недостатньо просто створювати якісний контент — важливо вміти «упаковувати» його та ефективно доносити до аудиторії, яка здебільшого перебуває саме в соціальних мережах.

На початку зустрічі лекторка поділилася своїм професійним шляхом і представила топ соціальних мереж для українських медіа: Telegram, YouTube, Facebook, Viber та Instagram. Вона пояснила, як відрізняється функціонал кожної з платформ, якими є алгоритми роботи з ними та як побудувати комунікаційну стратегію для кожного каналу окремо.

Тетяна звернула увагу на феномен інформаційних бульбашок — замкнених середовищ, у яких живе користувач і які майже не перетинаються між собою. Саме тому універсальної стратегії не існує: для кожної соцмережі важливо створювати контент, адаптований до її стилістики, формату й очікувань аудиторії.

Окрема частина тренінгу була присвячена концепції «швидких» і «повільних» медіа. У перших пріоритет — оперативність, у других — глибина аналізу. І в обох випадках ключовим залишається чітке розуміння своєї цільової аудиторії: хто ці люди, чим вони живуть, які в них потреби й очікування.

Практична частина заходу охоплювала всі базові навички, необхідні для створення ефективної сторінки медіа в соцмережах. Учасники дізналися, як правильно оформлювати профіль, щоб одразу пояснити новим підписникам, хто ви і про що ваш контент. Тетяна детально розповіла, як писати коротко і водночас змістовно, будувати пости за чіткою структурою, формулювати заголовки, які привертають увагу, та створювати «затравки» (хуки) — емоційні чи інтригуючі початки, що змушують дочитати до кінця. Не менш важливою була тема добору візуального контенту: зображення мають не лише доповнювати текст, а й працювати на його основну ідею.

Особливу увагу лекторка приділила Instagram — як платформі з великою залученістю. Йшлося про роботу з Reels, важливість реакцій замість простої кількості підписників, алгоритми уникнення блокувань і тіньових банів. Тетяна поділилася власними кейсами й надала поради, як діяти в разі скарг на сторінку.

Захід не лише озброїв учасників новими знаннями, а й мотивував працювати зі своїми медіапроєктами системно та стратегічно, розуміючи особливості кожної соцмережі та цінність прямої взаємодії з аудиторією.

Єлізавета Овраменко, СМК25
для пресцентру соціологічного факультету

Тетяна Леонова: "Про культуру ніколи не потрібно говорити як про другорядну"

"Якщо ми не будемо говорити про нашу культуру — за нас це зроблять наші вороги". Ці слова журналістки й культурної оглядачки Тетяни Леонової стали емоційним ядром майстеркласу, що відбувся на соціологічному факультеті за ініціативи кафедр "Медіакомунікацій" та "Прикладної соціології та соціальних комунікацій".

Зустріч була присвячена трансформації журналістики під час війни, зокрема — культурній журналістиці, її викликам і відповідальності. Спікерка поділилася власними правилами оформлення тексту — особливо інтерв’ю — у воєнний час, коли журналістика балансує на межі адаптивності. Ми звикли до заголовків про війну, насильство, теракти – і ці реалії важко ігнорувати. Проте журналісти можуть змінити цей тренд, обираючи підхід, який фокусується на можливих рішеннях. Це психологічний підхід, правильний вибір соціально важливої теми та відповідальність за роботу з героями, що вимагає від журналістів особливої уважності. Тож Тетяна висловила декілька своїх порад:

«Не затягуйте вступ. Читач сам приймає рішення — читати далі чи ні — буквально за кілька секунд.»

«Працюйте з цитатами. Вибирайте ті, що емоційні, парадоксальні або контрастні. Але не повторюйте їх у самому тексті ще раз — це вбиває динаміку.»

«Структура — понад усе. Розділяйте матеріал на логічні блоки: бекґраунд, особисті історії, аналітика. Підзаголовки існують не просто так, вони завжди є опорою для читача.»

«Текст має бути адаптивним. Один матеріал повинен працювати і як повноформатне інтерв’ю на сайт, і як короткий пост у соцмережі.»

«Один текст може мати декілька життів. Використовуйте уривки з Instagram, цитати з Telegram, як окремі тези для прев’ю в новинних добірках».

Зустріч закінчилася з надією, що учасники зможуть застосувати отримані знання на практиці, обговорюючи важливі теми, які стосуються адаптації журналістики до умов війни, збереження етики та культурної ідентичності в медіа. Зокрема, Тетяна Леонова поділилася досвідом, як війна змусила змінювати підходи до роботи та відчувати себе впевнено незалежно від рівня гнучкості в адаптації інтерв’ю. Також розглядали типові помилки в роботі журналістів, аналізували стилі українських інтерв’юерів та шукали способи поліпшення роботи з контентом у різних форматах. Усі ці теми були порушені в контексті змін, які війна принесла не лише в техніку роботи, а й в емоційну частину медіа. Учасникам надали можливість висловити свої запитання вже після зустрічі, надавши контакти спікерки для подальшої консультації.

Ключовий меседж зустрічі — журналістика не зупиняється під час війни, а про культуру ніколи не потрібно говорити як про другорядну. Вона є частиною спротиву, частиною нас. Тож говорити про неї наш прямий обов’язок.


Погребняк Вікторія СМК-25
для пресцентру соціологічного факультету

Як говорити про воєнні злочини: тренінг із Тетяною Федорковою про подкасти, етику і людські історії

Як говорити про найстрашніше — чесно, гідно та з емпатією? Як зафіксувати свідчення воєнних злочинів так, щоб їх почули і використали в судовій справі? Як говорити про війну, щоб не звести трагедію до цифр, а людину — до безіменного епізоду?

3 квітня 2025 року в рамках Майстерні «Журналістика на прифронтових територіях» відбувся онлайн-тренінг «Як висвітлювати воєнні злочини росіян та судові справи колаборантів». У заході взяли участь студенти бакалаврату спеціальності «Журналістика», викладачі, а також усі охочі, хто працює з темою війни в медіа. Метою події було надати учасникам інструменти для якісного, етичного та відповідального висвітлення воєнної тематики в українських ЗМІ, з особливим акцентом на аудіоформатах.

Журналістка Тетяна Федоркова — авторка та ведуча подкастів, випускниця Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна,—  розповіла про особливості роботи журналіста, який висвітлює чутливі теми, зокрема — воєнні злочини та судові процеси.

Особливу увагу було приділено дотриманню етичних норм у медіа. Тетяна наголосила на важливості неупередженого висвітлення судових справ і навела приклад з Кодексу етики українського журналіста, згідно з яким не можна називати людину злочинцем до рішення суду. Такий підхід, за словами журналістки, є не лише професійно відповідальним, а й необхідним для дотримання принципів правосуддя.

Тетяна Федоркова поділилася досвідом створення подкастів, серед яких — «Суботній подкаст», «Zoon Politikon», «Герої Харкова», а також журналістські розслідування «Ан-26. Історія останнього польоту» та «Воєнний Харків: як вистояли П’ятихатки», створені у співпраці з Суспільним і Deutsche Welle. За подкаст «Ан-26» вона була відзначена премією MEGOGO Audio в номінації «Журналістське розслідування».

Журналістка докладно розповіла про всі етапи виробництва подкастів: від ідеї, структури сценарію, роботи з героями — до технічної реалізації та звукового дизайну. Зокрема, вона поділилася порадами щодо підготовки інтерв’ю з людьми, які пережили травматичний досвід: як дати людині простір, не тиснути, вміти слухати та працювати з емпатією.

До розмови долучився також Володимир Носков — регіональний кореспондент Української служби Радіо Свобода, ведучий радіо «Накипіло» та медіатренер. Його виступ був присвячений важливості інклюзивності в журналістиці. Володимир поділився практичними порадами щодо того, як говорити про вразливі групи з повагою, уникати кліше, не маргіналізувати постраждалих, а натомість показувати людяність, силу та гідність героїв.

Учасники тренінгу активно долучалися до дискусії, ділилися власними роздумами, ставили запитання про юридичні аспекти фіксації свідчень, згоду на публікацію, етичні межі в роботі з воєнною темою. Також обговорювали важливість емоційної безпеки як для журналістів, так і для героїв матеріалів.

Захід став важливою частиною підготовки майбутніх журналістів до роботи з темами війни, документуванням історій та збереженням правди в аудіоформаті.



Валерія Рябініна СМК25

Співбесіда як діалог брендів: зустріч із Brand Writer Маргаритою Пінчук

 

15 квітня на соціологічному факультеті Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна відбулася відкрита лекція для студентів у рамках курсу «Теорія і практика зв’язків з громадськістю». Спікеркою стала випускниця факультету, а нині — Brand Writer в ІТ-команді NIX — Маргарита Пінчук.

Тема зустрічі — «Співбесіда як діалог брендів: як зрозуміти бренд роботодавця і як презентувати себе» — викликала жвавий інтерес і дискусію серед студентів.

Під час лекції Маргарита поділилася інсайдами з HR-комунікацій, розповіла, як компанії конкурують за таланти, та чому бренд роботодавця — це не реклама, а стратегія. Студенти дізналисяпро те, як “зчитувати” цінності компанії ще до співбесіди; що таке EVP (ціннісна пропозиція роботодавця); як резюме, досвід, поведінка і навіть тон голосу формують особистий бренд кандидата.

Цікавим елементом лекції стало домашнє завдання: проаналізувати бренд компанії мрії, написати elevator pitch про себе та підготувати запитання для HR-інтерв’ю. З результатами роботи студентів познайомимося на семінарських заняттях.

Пресцентр соціологічного факультету

"Замість тисяч на рекламу — зроби корисне! І отримаєш охоплення" - порада майбутнім комунікаційникам від Андрія Гнутова, співзасновника та креативного директорa агенції “Hi, There!”

Сьогодні студенти соціологічного факультету були присутні на лекції за темою "Корпоративно-соціальна відповідальність та її функція в українському бізнесі". Своїм досвідом та експертизою поділився Андрій Гнутов — співзасновник та креативний директор агенції “Hi, There!”

Андрій розповів про трансформацію корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) в сучасних умовах. За визначенням ISO 26000, КСВ — це відповідальність організацій за вплив їхньої діяльності на суспільство та довкілля. Як зазначив спікер, КСВ сьогодні — це не просто благодійність, а стратегічний підхід до ведення бізнесу, що охоплює як внутрішню відповідальність (гідні умови праці, ментальне здоров'я працівників), так і зовнішню (екологічні ініціативи, підтримка громад).

Особливу увагу Андрій приділив моделі ESG (Environmental, Social, Governance), яка розширює концепцію КСВ відповідно до вимог XXI століття. У цій парадигмі бізнес оцінюється не лише за фінансовими показниками, але й за впливом на людей, природу та якістю управлінських рішень.

В умовах війни українські компанії швидко адаптували свої КСВ-стратегії. Спікер навів приклади Нової Пошти, Rozetka та Укрпошти, які зосередилися на підтримці ЗСУ, допомозі ВПО та забезпеченні безпеки працівників. На відміну від західного підходу з акцентом на сталому розвитку, в Україні КСВ часто пов'язана з виживанням бізнесу та підтримкою суспільства в кризовий період.

Ключовим меседжем лекції Андрія Гнутова стала теза: "Замість тисяч на рекламу — зроби корисне. І отримаєш охоплення". Спікер наголосив, що КСВ сьогодні — це не просто імідж, а ДНК сучасного бренду, і саме відповідальний бізнес має майбутнє.


Учасниками зустрічі були студенти і викладачі всіх програм соціологічного факультету. Щиро дякуємо пану Андрію за приділений нам час і цікаву лекцію!

Пресцентр соціологічного факультету